ДНІ МАРОДЕРІВ

Розділ 39. Дванадцятий день

Я йду, а за мною натовпом біжать скандали.

Сальвадор Далі

— Я цього не робив. Я не знаю, хто там що бачив, але я цього не робив, — Сіріус озирнувся на своїх суддів. — Чому ви мені не вірите?

Школа гуділа.

Зранку хол школи галасував, наповнений переляканими батьками і сім'ями, які в спішному порядку забирали дітей додому.

Звістка про те, що в Гоґвортсі вбивають студентів, поширилася чарівними селами швидше, ніж обсипний лишай. Батьки поспішали забрати своїх чад, Велика зала тонула в листах, подейкували також, що до школи приїхав кореспондент із "Пророка" і ледь не вся Опікунська рада.

Взагалі в ці дні базікали як ніколи багато.

Але головною новиною була, як не дивно, не стільки смерть нікому не відомої дівчинки з Шармбатона, скільки соковита, гаряча чутка про те, що винуватцем її загибелі був Сіріус Блек.

Подейкували, що вони вдвох покинули вітальню напередодні страшної події. Подейкували, що перед смертю Анестезі кричала і стверджувала, що це Сіріус нацькував на неї перевертня, бо хотів позбутися її, як колишньої подружки. Особливо старанні пліткарі приплітали до цієї нісенітниці загадкове зникнення Блейк Забіні, і градус абсурду перевищував усі показники. Чутки роздувалися, розмножувалися й літали переляканою школою наче жирні мухи, але, хвала Мерліну, Сіріусу не доводилося їх вислуховувати, бо одразу після сніданку його викликали до кабінету директора.

І ось тепер він сидів у зручному м'якому кріслі посеред притихлої кімнати й відчував, що зісковзує в прірву.

— Сіріусе, ми готові тобі повірити, — тихо промовив Дамблдор, випрямляючись у кріслі. Поруч із ним стояла стривожена й похмура Макґонагал, біля вікна застиг Люціус Малфой. Сіріус не знав, які мотиви насправді притягли його опікунську дупу до школи, але все його собаче нутро чуло недобре. — Однак загибла студентка сама назвала твоє ім'я. До того ж є дюжина свідків, які бачили, як ви з нею покинули спільну вітальню вчора пізно ввечері. Назад ніхто не повернувся.

— Мене не було в школі пізно ввечері, — наголосив Сіріус. Руки, що лежали на дерев'яних бильцях, затремтіли, і він стиснув їх у кулаки.