Я ніколи не рятувала тебе...

20

«Санте відрізняється від молодих сирен, і буде непросто попросити його зробити послуги. Мені потрібно було щось, щоб певною мірою мотивуватиме його. Моя мета поговорити з ним про тебе не така вже таємна».

Проте те, що сказала Офелія, не дуже вплинуло на Алея. Він усе ще був збентежений — якщо вона не довіряла Санте, чому все це сказала? Однак потрібна була б сміливість, щоб запитати про все це. Чаклун довго вагався, перш ніж розтулити губи.

«Тоді чи потрібно було говорити, що ти мені не довіряєш?»

"Так."

"Тоді чому?"

«Алей, я тобі не довіряю».

Від прямолінійної, природної відповіді Офелії серце чоловіка впало. Коли він думав, що не почувався б так, якби дівчина сказала йому особисто... Це було неправильно.

Це було боляче, навіть коли він почув це прямо з її губ. Алей залишився без слів. Він тупо дивився на неї, але Офелія продовжувала говорити.

«Я лише сказала Санте, що потрібно, але я поділюся з тобою більш детальною інформацією».

«...Чому ти не довіряєш мені?»

«Чому я маю тобі казати? Не кожен живе зі своїми найпотаємнішими думками, викладеними для всіх».

Офелія знову перевела погляд на Алея, сині очі ніби запитали його, чи він думає так само. Не маючи змоги спростувати це, чоловік просто дивився на неї, насупивши брови.

Можливо, він очікував, що відповіді не буде. Коли Офелія обернулася, її голос мовчав.

«Я не вірю в можливість того, що ти відновиш свої спогади в потрібний час, як я того хочу».

Але коли Алей почув найпотаємніші думки дівчини, це було набагато важче, ніж він думав. Офелія повернулася до моря, але чаклун продовжував дивитися на неї. Відтоді погляди двох людей не збігатимуться.

Тепер, коли Алей думав про це, він дивувався, чому цього не усвідомлював. Усе, що розповідала йому Офелія, було пов'язане з чарівною вежею.

«Час, який я маю на це, менший, ніж ти думаєш. Я не можу просто покладатися на те, що ти відновиш свої спогади, тому мені потрібно знайти спосіб потрапити до вежі, не сподіваючись, що твоїх спогадів буде достатньо».

«Я можу запитати, що це за метод?»

Увесь час дивлячись на море, Офелія знову перевела погляд на Алейя. Чомусь здавалося, що вона посміхається. Йому стало цікаво, чи справді вона це робить.