Я ніколи не рятувала тебе...

35

*Стук. *

Всередині Офелії щось різко впало. Кінчики її пальців тремтіли, це було схоже на марево, що вона нічого не відчувала ще мить тому. Щойно пролунав гучний стукіт нагадував пробку, що виймається. І незабаром після цього щось наче хлинуло вниз. Її руки тремтіли. Ці емоції — чи були вони відчаєм? Хвилюванням? Страхом?

«Ти прийшла сюди, щоб знайти мене?»

Слідом за голосом пішла чорна вода, яка загрожувала знову затопити. У цей момент Офелія хотіла тільки втекти. Дівчина правильно думала, що їй буде надто важко зустрітися з Яном, коли він не спить.

Від самого його голосу принцеса вже була настільки вражена. Як вона могла зустрітися з ним? Але це було не те, від чого дівчина могла просто втекти.

Нарешті Офелія обернулася. Світло, яке світилося навскіс, служило чіткою лінією, яка розділяла спальню. Його різкі риси обличчя, чорне волосся, сині райдужні оболонки очей. Він нагадував гострий срібний риф.

Перед тим, як вона стрибнула з балкона банкетного залу, їхні погляди зустрілися. А її серце закалатало, ніби саме тоді спалахнув феєрверк. Виразна атмосфера вже вплинула на Офелію. Ця ситуація була для неї небезпечною.

Тільки чому? Дівчина намагалася знайти джерело свого занепокоєння, але це було марне зусилля, наче вона боролася за повітря в глибинах океану.

Поки принцеса була в сум'ятті, Ян заговорив першим.

«Я не знав, що ти така тиха, Офеліє Мілескет».

Тільки тоді дівчина припинила безглузді спроби плисти.

«Я думала, ти спиш. Я не знала, що ти мене відразу впізнаєш».

«Таке руде волосся, як у тебе, зустрічається рідко».

І він мав рацію. Так виникло те непорозуміння. Перш ніж втратити свідомість, він побачив руде волосся.

«Така, як ти, не є поширеним явищем».

«Я не знала, що ти такий чоловік, який скаже щось таке банальне. Ти знаєш, в якій ситуації перебуваєш?»

«Одного разу я прокинувся раніше, і служниця сказала, що коли я повертався з Мілескет, мене врятувала принцеса».

«Не питай інших».

«Але я вже це зробив. Я не думаю, що когось ще врятували, крім мене».