Я ніколи не рятувала тебе...

92

Тимчасовий храм знаходився на хребті. Щоб дістатися до цього місця, довелося б годинами йти пішки, і навіть якби вона поїхала туди на бричці, час у дорозі був би не таким вже й коротким.

Крім того, якби вона зараз наказала приготувати карету, це, звичайно, привернуло б до неї чималу увагу. Але перш за все, чи була причина для неї подорожувати по суші, коли тут був набагато кращий вид транспорту? Офелія подивилася на землю з висоти пташиного польоту, до якої останнім часом звикла. Сирена, що несла її, голосно замахала крилами.

«Аселло, лети нижче».

«Ми вже літаємо низько. Нижче?»

«Так, нижче. Ти не можеш? Санте зробив це, знаєш».

«Я теж можу, звичайно, можу!»

Аселло зморщив ніс, коли він пустотливо всміхнувся і полетів нижче, ближче до дерев. Завдяки цьому навіть кролики, що стрибають внизу, і все інше, якби навколишнє, було видно чіткіше. Офелія швидко оглядала шлях.

«Жодних незвичайних рухів, здається, не було».

Якби хтось йшов цією дорогою, краще б зупинити його тут. Тепер, коли Алей і Єнніт були під вартою, єдиною причиною для людей ходити туди й назад храмом було перевезення грішників до столиці. І очевидно, скільки проблем це принесе.
Перш ніж це станеться, потрібно заборонити людям приходити чи йти сюди.
Офелія обернулася й показала на порт біля скелі.

«Аселло, лети туди. Бачиш ту скелю?»

«Я так, але чи ми спускаємося з тієї скелі? Ти ж сказала, що ми піднімемося на середину гори».

«Ми просто швидко подивимося, а потім підемо. Чи можеш ти зруйнувати ту скелю?»

"Звичайно! Скільки?"

«Скільки хочеш».

«Я не можу повірити, що я дожив до того дня, коли виконую таке доручення!»

Аселло бурхливо розсміявся. Потім, коли Офелія була в безпеці, він підійшов до скелі й сильно потряс крилами в повітрі. Якщо русалку можна порівняти з духом води, то сирена була духом вітру, який мандрував небом. Їхні крила могли створювати пориви вітру, гострі, як леза, або шквали, які могли знести все з землі.
З кінчиків крил Аселло було чути дзвінкий шум розрізання повітря.

Скелі, що розколювались різким вітром, почали відбиватися луною, наче їх ударяли хвилі. Місцевість почала змінюватися. З глухим звуком упала груба скеля. Так от, головна дорога, куди заходили і їздили карети, успішно була перекрита.