Лише місячне світло потрапляло до кімнати, допомагаючи тихо зібрати все необхідне в рюкзак.
Поки всі спали – я будувала план втечі із цієї халупи, яка замінила мені будинок на два роки. Мені не треба було з кимось прощатися і плакати через це; єдиною людиною, якій вдалося скрасити моє життя за цей час, була Хелен. Саме її я б взяла з собою, якби дівчина була зараз тут, а не у своєму затишному, теплому та м'якому ліжку.
Великий палець на лівій руці відчув тутешню порожнечу, яку не відчував уже менше двох років. Мій погляд упав на ліву руку. Стиснула пальці. Зараз я не була готова. Ще не час.
Я підійшла до вікна й обережно відчинила його, щосекунди озираючись, щоб переконатися, що ніхто не ввійшов до кімнати. Нічні вихователі були ще тими звірами в порівнянні з денними. Немов у їхніх жилах з дитинства були лють, гнів і біль. Начебто вони були демонами не від цього світу.
Я першою кинула рюкзак, спустилася і зачинила вікно, приземлившись тихо, без шуму.
Надворі було холодно і значно темно, особливо якщо врахувати, що весь світ у будівлі було вимкнено годину тому. Довелося висвітлювати шлях ліхтариком телефону і бігти до огорожі, яка вже була стара і мала щілину в лівому кутку, куди міг пролізти підліток, та й дорослий, якщо був гнучкий чи худий. Це було не вперше, коли я втікаю, і, що дивно, мене ще ніхто не впіймав.
Я перекинула рюкзак через паркан, пролізла через отвір і, не обертаючись, побігла через ліс до дороги.
Бор не займав великого простору у тутешніх місцях. Мені було достатньо пройти три кілометри, щоб дістатися проїжджої частини, де змогла би спіймати попутку і доїхати до міста. Багато що могло змінитися за два роки, і не можна було скидати з рахунку той факт, що буде багато машин або дорога буде порожня.
Я чудово знала, де знаходився Орзірський коледж, бо коли я востаннє чула про нього, він був уже дуже відомим. Наскільки мені було відомо, туди їхали навчатися діти найвпливовіших батьків країни. Можливо, зарах туди почали потрапляти такі сироти, на кшталт мене; залишалося лише дізнатися, звідки вони мають інформація про мене. Може, місіс Ходжес замовила слівце? Мені залишалося тільки поїхати та перевірити. Можливо, комісія помилилася в імені чи адресі.
Часті промені фар висвітлювали шлях, допомагаючи економити заряд телефону. Можливо, є якийсь заміський комплекс, де відпочивали приїжджі, чи наше місто останнім часом стало надто відомим, що тут навіть є туристи та іммігранти.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Зраджений коханням
Любовные романыПісля двох років у притулку для сиріт, коли за півроку настає нове життя, дівчина отримує листа з пропозицією вступити до коледжу, куди вона не подавала заяви. Вирішивши, що це шанс розпочати нове життя, вона збігає з притулку і розповідає про все...