Зраджений коханням

Розділ 60

Противний скрегіт металу рознісся коридором. Кінчик леза торкався стіни та підлоги, залишаючи за собою кривавий слід.

Я важко дихала, тягнучи понівечену ногу за собою. На стіні, до якої я притулилася, залишився кривавий відбиток.

Ззовні почулися квапливі кроки. Я підняла голову.

Лестерн.

Випустивши кинджал, я рвонула до хлопця. Ниюче коліно сповільнило мої дії, змусивши зашипіти від болю. Двічі я впала.

Акоста підбіг до мене. Він був цілий і неушкоджений. Я не помітила жодної плями крові на його одязі, коли обіймала. Отоді я заплакала.

—Все добре, - прошепотів Акоста, погладжуючи моє мокре від поту волосся. Я була виснажена. —Ти впоралася. Ти молодець.

—Він-н... мертвий, - сказала я, трохи запинаючись через задушливі сльози.

Лестерн лише провів ще кілька разів по моєму волоссю і ще міцніше притиснув до себе. Я відчувала його серцебиття. Він відчував моє.

Це було не вперше, коли Акоста чув і бачив убивство. Але що він відчував, знаючи, що його кохана людина вбила когось? Радість? Умиротворення? Злість?

—Росс казав, що Крофтон знав про замах, - сказала я. —Ти... впорався?

—Не просто ж так правою рукою Харісона став саме я, - намагався віджартуватися хлопець.

Я лише сумно посміхнулася. Посмішка тут же залишила мене, і я звалилася прямо в обійми хлопця.

Голова досі боліла. В очах темніло і двоїлося. Шум залишився на задньому плані.

Легіт проник мені під одяг. До вуха долинуло моє ім'я. Лестерн назвав моє ім'я. Звуки тут же набули своєї гучності.

Згадавши про час, я відійшла від хлопця. Мої руки затремтіли.

—Це пройде, - сказала я Лестерну, але більше собі. —Ти знаєш що робити.

Акоста кивнула, востаннє цілуючи мене у скроню. Його не злякала кров на моєму обличчі та руках.

Я попрямувала до виходу з будівлі, тягнучи ногу. Лестерн обігнув мене і подався до Харісонової кімнати. У цей момент я відчула сльози на щоках. Як довго вони текли?

Холодний вітер торкнувся мого тіла. Я сіла на бетонні сходи, розглядаючи свої закривавлені руки.