Зраджений коханням

Розділ 53

Я бігла. Було боляче, але я старалася швидше дістатися горища. Мені доводилося часто зупинятися, щоб перепочити і послабити біль у коліні.

Озираючись, я не помічала нікого, хто міг би стежити за мною. Це не могло не тішити. Харісон вирішив залишити мене тимчасово поза увагою.

Повільно ступаючи на щаблі, я закрила за собою люк. Тьмяне світло пробивалося крізь маленьке віконце.

Лестерн підбіг до мене. Я втомлено впала в його обійми. Я була виснажена.

—Ти як? - пошепки запитав Акоста, погладжуючи мене по спині.

—Нормально, - на видиху відповіла я.

Лестерн запропонував мені сісти. Я погодилась.

—Можна я погляну? - з незручністю в голосі, спитав хлопець.

Я байдуже кивнула, махнувши рукою і додавши зі збитим подихом:

—Роби, що хочеш.

Лестерн увімкнув ліхтарик і акуратно закотив штанину, намагаючись не зачепити мої рани. Хлопцю довелося розмотати забинтоване коліно. Все було у крові.

З його вуст одразу ж вирвалася лайка.

Лестерн ривком підвівся і провів руками по волоссю, ходячи з одного боку в інший і стоячи до мене спиною.

—Ти сама бачила? - серйозно запитав хлопець, все ще не обертаючись.

—Другу добу вже бачу.

—Тобі до лікаря треба, - гукнув Акоста. —Там же одне м'ясо.

Я глянула на коліно. Видовище справді було не з приємних, і не для людей зі слабкими нервами. Колінна чашечка відсунута в протилежний бік, багато м'яса, багато крові. Червона рідина знову почала сочитися. Я стиснула зуби і прикрила все назад бинтом та штаниною.

—Ти хоч належним чином все обробила?

Я цокнула язиком і закотила очі:

—Авжеж.

Акоста хотів щось сказати, але я його перебила.

—Ти як сам?

Лестерн обережно обернувся до мене обличчям, полегшено зітхаючи, що я приховала свій кошмар. У темряві було важко зрозуміти: має Акоста подряпину чи ні. Не допомагало навіть світло ліхтарика.

—Він мене й пальцем не торкнув, - відповів хлопець.

—Домовленість?