Цугцванг

1.3

Лікар не знав, хто його відніс до своєї кімнати, він навіть погано пам'ятав, чому знепритомнів. Пам'ять уривками підкидала страшні картини, щоб і не вразити кошмаром, і не розслабитися. На Техьона опустилася грозова хмара і опустилися руки - вперше людина, яка звернулася до нього по допомогу, померла. Майже на його руках, у його присутності. Але ні, ніхто лікаря не звинувачував, навпаки. Техьон врятував життя кронпринца і все закінчилося б добре. Тільки для Техьона погано. І що ще гірше, ніхто його не збирається виганяти із замку, навіть після смерті Лерін.

Він досі королівський лікар. Хлопчик з півдня.

Похорон Королеви пройшов скромно, так скромно, наче вона й не жила придворним життям. Сам Чимін нашіптував, що їхній шлюб був недовгим, десь півтора року з урахуванням восьми місяців вагітності. І всі цими місяцями Король до дружини не наближався, воліючи бачити в своєму ліжку вмитих і доступних годувальниць.

«А Король наш тепер удівець...» – долинало з кожної щілини проходів і коридорів. Люди робили ставки, хто ж буде наступною дружиною, і якщо не дружиною, то хоч би головною фавориткою. Адже зовсім нецікаво починати пересуд лише через смерть.

Техьон був розчавлений. Сам він не прийшов у капличку, за якою й поховали тіло. Куди оптимістичніше проходили свята у місті. Народження спадкоємця повністю засліпило безглузду смерть матері. Ніхто її не знав, ніким вона залишилася. І неважливо як Лерін поводилася з Техьоном, втрата була величезною. І здається, сумував у всьому замку і взагалі у всьому королівстві тільки він один. Кажуть, навіть Король не прийшов на похорон. Навіть Король...

І ось лікаря ніхто не звільняє. Мало того, його просять спостерігати за дитиною, пропускаючи до дитячої, де гасають три няньки, одна одною соковитіша. У хлопчика вже був відрослий пушок на маківці і хоч він виглядав зовсім скукожено, всі бачили абсолютну схожість із батьком. Техьон постійно заходив у дитячу, що розмістилася поверхом вище, заколисувати малюка на ручках. Няньки над ним жартували, що лікар дитини чимось напуває, бо тільки на його руках він засинав, припиняючи несамовито кричати. Техьон лише збентежено рдівся. Все тому, що він любив дітей, а діти любили його - і ніякого чаклунства, ніякого секрету.

Занурений у себе, лікар зовсім не помічав, що діялося навколо. Не помічав, що за ним пильно спостерігають, хоч і палить спину. Не бачив слідом тіні, що спускався зі сходів західного крила, адже зовсім недавно до кожного шереху прислухався. Тепер все повз. Він більше не боявся побачити Короля, і коли його страх відпустив, коли нарешті стало легше дихати – перетинів не було.