Цугцванг

3.5

За троном знову той розважливий і холоднокровний правитель, який слідує своїй концепції і своїй ненаситній сутності і, судячи з його вчинків, повної, делікатно відшліфованої першості. Він намагається повернути своє самовладання, наділене жорстокістю, але все ж таки. Поки він живе в особистій трагедії, на нього чекає народ. Він керує цілим королівством, а отже страждання зачекають. Все-таки потрібно відновити роботу з будівництва каналу, обговоривши деталі та домовившись із селянами, яким ще треба заплатити. Бургомістр як завжди зосереджений і серйозний, з ним зручно знаходити спільну мову, він висуває такі пропозиції, які повністю влаштовують його стандарти. Його Величність з тверезістю розуму підписує черговий документ, не без горезвісної величі відкидаючись на спинку крісла.

Підпис, підсумок.

Так, його розпирає задоволення, що він знову тримає все під контролем і виглядає гідно, тільки побачити не може за одним диким непорозумінням, що шукають містом.

Граф не говорить про якісь поступи, адже їх немає. Вершники нишпорять по окрузі, викликаючи мале невдоволення від мешканців, але не більше – вони смиренно відчиняють двері та дозволяють оглядати будинки. Житель півдня виявився тямущим, заховався так, що вдень з вогнем не знайдеш. Чонгук навіть по-своєму поважав його. Це ж треба так завзято хотіти від нього втекти, щоб ховатися так довго. Але немає нічого неможливого, він був у цьому певний. Потрібен час, і він потрібен Чонгуку, щоб підійти до цієї проблеми раціонально, а не емоційно. Хоча якщо він побачить цього зрадника, то вся випещена витримка в тартарарі. Він його одразу ж видере і в хвіст і в гриву, без жалю. А розум уже потім прокинеться.

Юнгі знову повернувся до початку, стоячи біля будинку старої жінки, у якої колись оселився лікар. У цей момент він думав багато про що,. Так, він вважав себе винним, тому що щось усередині нього гризло, коли він віз його в замок, тоді, давніми місяцями раніше. Але він заплющив очі на передчуття, і тепер розплачується за помилку, не знаходячи собі спокою. Лідія, що відчинила двері, погодилася проїхати до замку. Хах, Юнгі знову зазивав туди гостей. І навіщо? Знову для дитини. Тільки тепер уже дитину самого лікаря, а не Королеви. Яка хохма.

Лідія напрочуд прониклива, і коли побачила блакитнооку дівчинку, все зрозуміла, зайвих питань не ставила. Але, скоса дивлячись на суворе обличчя свого короля, щиро сподіваючись, що південець ніколи не повернеться. Було б краще (для всіх), якби він прослизнув через головну браму і повернувся на свої землі. Забув би це як страшний сон і продовжив жити розміреним життям цілителя, травника від бога.