Цугцванг

3.17

На небі пробивалося сонце, вперше після затяжних морозів. Жителя півдня (як справжньої теплокровної істоти) це жахливо тішило. І сидячи на веранді, підставляючи обличчя під слабкі промені, тиснув у собі вдячні посмішки, щоб не здатися вразливим. І знову йому було так добре, подумки повертаючись у тепличну долину вічного дня, що супроводжується яскравим світлом, де: від м'яких колосків, що лоскочуть долоні, свербіла шкіра, від грибного дощу постійно завивалося волосся, від жвавих ігор дітей на вулиці закладало вуха – і в цьому місці він був як у христа за пазухою. А зараз за пазухою в іншого божка, якого темноволосі люди звеличують зараз.

Поруч із маленьким круглим столиком причаївся кущ бузку, який витікав дурманливі пахощі, дратуючи слизову носа. На бузкових пензликах тріпався метелик, відмахуючись крилами від вітру, міцно вчепившись у квітник. А лікар дуже давно не бачив цих крилатих чарівниць, бо так жадібно за нею спостерігав.

- Все добре? - розкотистий низький баритон, що звертався до нього, віддавався у вухах ще кілька миттєвостей, і Техьон збентежено опустив голову, уп'явшись у порцелянову розписну тарілку, де був розмазаний сніданок з овочевого рагу, що злипся від розчавленої каші. Його Величність теж не поспішав трапезувати, розрізаючи відбивну на маленькі шматочки, які заправлялися соусом із тваринної крові.

Про смаки не сперечаються.

Залишившись без відповіді, Чонгук анітрохи не засмутився, скоса спостерігаючи, як вдалині, між розлогим деревом, що нахилився від тяжкості гойдалки, примотаної до стволів, сидів страшенно задоволений дворецький, якого похитував граф, розповідаючи якісь байки. А може навіть співав серенади (хоч і не володів хорошим музичним слухом). Чонгуку в це охоче вірилось. Граф їх дуже сильно змінився, і зараз нічим не відрізнявся від слабовільної Величності, теж строячи з себе поступливого звіра, прирученого господарем.

Взагалі-то Королю уявлялося (мріялося швидше), що він хитає так Техьона, а він у відповідь дивився б на нього таким же закоханим оком, мліючи під теплими променями та королівською чарівністю. Чонгук би з великою радістю розпустив спокусливі флюїди, тільки зараз їх нема кому розпускати. Та й випадок випав не підходящий.

- Вони милі. - Начебто читаючи думки Короля, простеживши за його уважним поглядом, вимовляє Техьон. Йому втішно, що ці двоє нарешті знайшли між собою спільну мову. І зокрема, лікар дуже сподівався, що ця історія ніколи не буде схожа на їхні власні стосунки. Хоч історії і властиво повторюватись. Король і його південний хлопчик – єдині у своєму роді божевільні.