Цугцванг

1.11

Чонгук стояв біля вікна з похмурим обличчям, склавши руки й чекаючи на пробудження Техьона. За вікном простягалися чи то вечірні сутінки, чи то лягала передсвітальна імла – не мало значення, все переплелося.

Все одно.

«Чи правда, що найтемніша година перед світанком?» - Запитує самого себе Король, не даючи зрозумілу відповідь. Якщо й так, то година найкривавіша. Тільки перед світанком будь-яка істота відчуває самопоглинаючу самотність. І перед цією самотністю немає секретів – усі таємні страхи та думки спливають на світ божий. І світло боже теж лише обман. Все, що нас висвітлює – віра в порятунок. Тільки яка різниця, хто нас рятує? І хто врятує їх і Техьона, якщо не саме небо?

Техьон має глибокі сльозясті очі, немає сяючого вересу, як раніше. Феномен своєї живучості лікар списує на могутність Короля: він же з-під землі його дістане, і дістав, спустився, знайшов – розлякав усіх придворних щурів. Це просто не стає легше, стрілки годинника біжать у протилежному напрямку, і найкраще, що вони можуть зробити одне для одного, це відпустити. Але Чонгук не вміє відпускати і точно не Техьона. Заради нього він готовий пожертвувати багатьом, тут головне дізнатися, чи потрібна ця жертовність, і чи потрібен тепер сам Чонгук. Він тисячу разів винен, жодна адекватна людина не повинна прощати такої зради. Але між ними не той зв'язок, що обривається образою.

Між ними – поле бою.

Зі сумішшю ненависті і страху, Техьон глянув на правителя, що стоїть віддалік (знову зі страхом!), який обернувся, почувши копошення. Великий і всесильний здригнувся, як зайчик, торкаючись своєї здорової потилиці, поділяючи з лікарем один біль. І вперше Чонгуку нема чого йому сказати, щоб замастити очі. І вперше він радий, що у його присутності ніхто не помер.

Померло щось інше... правда, про це ще треба поговорити.

Не звертаючи уваги на похитування, Техьон болісно сповзав на підлогу, збираючись іти. Інстинкт самозбереження просив раз і назавжди залишити цей замок. Королівське життя для нього виявилося надто важким. Але й піти просто так він не міг.

- Куди пішов? - гаркнув Чонгук надто грубо, але інакше не виходило. Він сам на межі, закриваючи обличчя руками, щоб відвести напасти. Зриватися на Техьона взагалі не можна, він не заслужив такого до себе звернення. А хто завинив?