>🔞< нахабний директор >🔞<

<<part 18>>

Закривши обличчя руками, я заплакала, мов маленька дівчинка, у якої забрали цукерку.
Пей: гей, годі плакати!
- Переводячи очі з дороги на мене, говорив пей.
Я: вибач, але мені так прикро!
- Вдихаючи свої ж соплі проплакувала я.

Пей: слухай, знаєш що в такі моменти добре піднімає настрій?
- зупиняючи машину на узбіччі питав пей.
Я: що ж?
- Зацікавившись запитала я.

Пей: гарний перекус. Пішли, чи поїдемо з тобою, а то я такий голодний, що готовий прямо зараз зжерти кобилу!
- Розводячи руками говорила він.
Я: ти правий, я теж дуже голодна.
– підтримала я.

Вийшовши з машини, ми попрямували у бік якоїсь забігайлівки під назвою "мир-наш бенкет"
Увійшовши до невеликої будівлі, я подивилася на столики та обстановку закладу.

Я: все так скромно, зі смаком.
- Шмигаючи говорила я.
Пей: давно в таких місцях не був, щось тут за меню?
- Повертаючись до вітрини, хлопець дивлячись на список меню паралельно звертався до продавця.

?: шашлики, чебуреки, шаурма, салати, компотики!
- Замовляла нас жінка.
Я: пейтон, такими темпами я стану бегемотом...
- смикаючи за рукав сорочки хлопця говорила я.

Пей: ой, давай без цього? Я хочу їсти, ти хочеш їсти, а значить нам неважливо, що це буде.
- казав він, заспокоюючи мене.
Я: гаразд...
Сівши за стіл, я почала чекати пея.

Пей: так, нам два шашлики, дві шаурми та два салати з капустою. Так само дві кави та пляшка малинового кампоту.
- Розійшовся він.
порахувавши все на калькуляторі, жінка озвучила суму.

Я: я за себе сама оплачу.
- говорила я, дістаючи з телефону банківську картку.
Пей: сиди вже, сплатить вона.
Закочувавши очі, Мурмаєр розплатився за нас обох готівкою. Сівши за стіл навпроти мене, хлопець розкинувся на невеликому дивані як господар.

Пей: ти якась не така, хіба не відчуваєш кайф, коли за тебе платить хлопець?
- постукуючи пальцями по столу, питав він.
Я: я можу за себе сама заплатити, не потребую чоловічої турботи.
- Сидячи як на голках перечила я.

Похитавши головою, шатен усміхнувся.
Пей: вперше бачу таких як ти, але давай все ж таки домовимося, коли я тебе кудись кличу, плачу я, добре?
– з упевненістю кинув начальник.

Я: добре, тільки не насідай на мене, і так нудно...
Пей: я розумію, тобі зараз потрібна підтримка, адже стейсі здається була подругою дитинства, ти не чекала такої зради, я розумію, що ти зараз відчуваєш...
Як підтримка кароокий поклав свою руку на мою.

Зніяковіло посміхнувшись, я тихо відповіла.
Я: дякую, це правда дуже приємно, мені не вистачало цих слів...
Пей посміхнувся у відповідь. Моя ненависть до нього остаточно зникла, я побачила в ньому захист, допомогу та турботу.

?: Ваше замовлення...
жінка піднесла нам велику тацю.
Я: дякую!
Акуратно витягаючи свою руку з руки хлопця, я подякувала жінці.
Пей: дякую.

?: смачного)
Залишивши нас, продавщиця зайнялася своїми справами, а ми ж у свою чергу почали їсти.
Апетит був добрий, у хід йшло все, що було на столі. Перекидаючись жартами та тихими фразами, ми піднімали один одному настрій.

З кафе ми вийшли за годину. На вулиці потихеньку темніло, заливаючись гучним сміхом я постійно запитувала.
Я: так чи що? серйозно?
Пей: так! вона мене терпіти не могла, ну я й ризикнув)
– позитивно відповів він.

Відчинивши мені двері машини, мурмаєр знову допоміг мені сісти до неї. Зайнявши місце водія, хлопець хмикнув.
Пей: ну що, до мене?)
Я: пейтон, це звучить надто пішло, особливо з твоєю збоченою усмішкою...

Він засміявся.
Пей: чому ти все зводиш на вульгарність? Я просто запросив тебе до себе, адже зараз тобі нема куди йти, правда?
Я:..
>>>>>>>>>
може просто, а може і ні)
зайчика хочу яяя