>🔞< нахабний директор >🔞<

<<part 103>>

ранок настав швидко. розплющивши очі, я побачив перед собою голову т/і, яка легко лежала на моїх грудях.
сонно посміхнувшись, я взяв з мобільного подушки.

<11:10>

треба було вставати, а так не хотілося...
обережно вибравшись із обіймів дівчини, я підвівшись із ліжка підійшов до шафи. потрібно було їхати до лікарні до сестри купера, я обіцяв взяти з собою т/і, але все ж таки розбудити кохану я не наважився.

діставши з шафи, одягнувши чорну кофту з яскравим принтом і темними штанами, я доповнив образ ланцюгом. уклавши волосся гребінцем я вийшов з кімнати.
мама т/і: вже їдеш?
я: так, т/і ще спить, будити не став, нехай не злиться.

зібравши в сумку гаманець, телефон і невеликий парфум, я вийшов з дому, поправивши біля порога шнурки черевиків.
сівши у свою машину я кинув чоловічу сумку біля себе. завівши двигун машини і давши газами, я вирушив до лікарні до дівчинки.

<через час>

я: привіт.
увійшовши в сказану медсестрою палату, я побачив темноволосу красуню, що лежала на білому ліжку, яка посміхаючись дивилася на похмурого купера і стискала в руках гарну ляльку.

купер: привіт.
лікар: доброго ранку містер мурмаєр.
я: добре.
підійшовши до малюка, я посміхнувся.
я: як ти почуваєшся, люба?

вона посміхаючись подивилася на мене.
купер: керолін, дитинко, це пейтон, він хоче допомогти тобі.
- представив мене сестрі друг.
керолін: він чарівник?

очі хлопця засліз. він розумів, що довго моїх грошей не вистачить і маленька керолін скоро покине цей світ, але дотримавшись своїх емоцій, він посміхаючись відповів.
купер: так, чарівник.
я: купер, ти подумав над пропозицією?

купер: пейтон, що вони несли? це не реально...
я: ми можемо спробувати, купер, потрібно братися за кожну волосину!
керолін: про що ви?
я: якщо твій брат довіриться мені, я постараюся вилікувати тебе, більше не лежатимеш у цих похмурих стінах, друзів заведеш, будеш на вулиці бігати)

керолін: купер, ти не хочеш щоб я вилікувалась?
- спитала раптом дівчинка.
купер: не кажи дурниць ягідка моя.
я: домовились.
купер: пий, прошу, дай хоча б тиждень!

я: ми ризикуємо...
купер: і так теж ризикуємо, я не готовий віддати її.
лікар: пейтон, ми можемо вийти?
я: так, звичайно.
подивившись на бідного хлопця, я та лікар вийшли. нас чекала серйозна розмова.

<pov купера>

керолін: чому ти плачеш? мені ж краще стало...
закривши обличчя руками, я шмигнув носом.
я: ти просто маленька, не розумієш нічого.
керолін: я не маленька! я все чудово розумію, я знаю, що скоро помру, але ти не плач, я завжди буду поряд.

взявши дитину за руку, я стиснув її.
я: ти просто все, що в мене є, як же я буду без тебе?
керолін:..
>>>>>>>>
я розплакалася, вибачте...