>🔞< нахабний директор >🔞<

<<part 62>>

Вочах все потемніло, сильний біль, а потім...
пей: т/і! т/і! т/і, ти чуєш мене?
- смикаючи мене за плечі голосно говорив хлопець.
підрізавшись ніби маніяка побачила, я схопила шатен за рукави кофти мурмаєра.

пей: гей, гей, ти чого?!
озирнувшись, я зрозуміла, що на дивані, я що, заснула?
я: я спала?
- Закричала я.
пей: так! відпусти мене, що сталося?!

прибравши руки, я аж дихала зіщулилася.
я: мені такий кошмар наснився!
посадивши біля себе кароокого, я притулилася до хлопця.
я: більше нікуди не йди! твоя дружина вже у кошмарах мене переслідує, я так не хочу жити!

пий: все добре, я поруч, нічого не трапилося, ти як і раніше в безпеці, не бійся.
простягнувши мені пакет зі смакотами, пей посміхнувся
я: дякую, але не залишай мене більше.
пей: як скажеш сонце.

діставши з пакета морозиво, я посміхнулася.
я: моє улюблене, зі згущеним молоком... звідки ти дізнався?
- Здивувалася я.
пей: воно і моє улюблене, ось і взяв.
відкривши холодну склянку, я лизнула ваніль.
смак дитинства накрив із головою.

я: пам'ятаю коли мені 10 років було, тато щовечора після роботи приносив мені його, я така щаслива була.
пей: хоч у тебе дитинство було. я постійно заздрив сусідським дітям, вони дражнили мене ласощами, обзивали, а коли й думали поділитися зі мною, то тільки через землю.

я не зрозуміла...
- Подивившись на мурмаєра сказала я.
пий: кидали на підлогу, хочеш, їж.
я: який жах, вони такі злі, мені не віриться, що то були діти...
пей: так. я ненавиджу дітей, але не всіх. тому, коли сильно хотілося солодкого я їв з пилом і брудом, було все одно смачно)

ми засміялися.
я: дай вгадаю, ти на свої перші гроші купив солоденьке?
пей: у саму точку! я на всю зарплату купив різної їжі, а потім траплявся з животом, зате я відчув цей наситий пік.
- говорив він, ніби згадуючи той день.

я: дуже шкода, що твої батьки такими були, це жахливо, але можна сказати, що завдяки їм ти й досяг всього. ти виріс людиною, хоч і з сім'ї алкашів.
пей: це точно. пам'ятаю момент, як перед очима стоїть, день, зима, стоїш напівголий, просиш у людей їсти, у тебе плюють, обзивають, проганяють...
- він зам'явся, ніби зараз ось-ось заплаче.

пей: я тоді замерз, ніг зовсім не відчував, мамка йде зі своїм коханцем, горілку в борг бере, я їй такий говорю, смикаю за рване пальто.
- мам, купи булочку...
- Грошей немає, йди гуляй!
пей: це було найогидніше дитинство в моєму житті. я багатьом завдячую ебі, вона часто підгодовувала мене, шкодувала не дивлячись на своє кам'яне серце, я все одно люблю її.

я: тобі, напевно, неприємно бачити наші сварки, так? вибач, я більше не буду, ти головне не сумуй, зараз у тебе все є, ти великий молодець, твоє життя налагодилося.
- говорила я обіймаючи шатен.
пей: вірно. я ще молодий, одружуся, правда дітей не хочу, але якщо вийде, від відповідальності не відвернуся.

посміхнувшись, я тицьнула морозивом у ніс шатена.
пей: гей!
я засміялася.
я: ти так смачніше виглядаєш!
поцілувавши хлопця в ніс, я злизала все згущене молоко.

пей: сучка!
схопивши мене за руку, мурмаєр нахабно відкусив більше половини залишку морозива.
я: ну ти чого? дурень чи що?!
- залаялася я.
я: ангіна ж буде!

махаючи руками перед обличчям, пейтон швидко рухав щелепами.
я: холодно? навіщо руками махаєш? Господи, розуму як у таргана, у того більше буде!
засміявшись я чмокнула хлопця в крижані наче лід губи.

пей: Холодно!
- скрикнув він.
проковтнувши морозиво, шатен уткнувся обличчям у подушку.
пей: я більше не робитиму так!
я дурень! я б і так дала відкусити, сказати не можна?

він засміявся.
пей: зуби звело, матір мою.
я: ну ти даєш, як от із тобою спілкуватися? у тебе ж у дупі дитинство стрибає!
пей:..
>>>>>>>
зручно...