>🔞< нахабний директор >🔞<

<<part 104>>

Керолін: Ти ж віриш в ангелів?
- спитала раптом дівчинка.
я вірю...
- Витираючи сльози відповів я.
керолін: ну ось, я буду твоїм особистим ангелом хранителем, захищатиму тебе, оберігатиму від небезпек)

я: моя ж ти дівчинка, як я люблю тебе!
вставши з стільця, я взявши личко сестрички в руки почав ніжно цілувати його.
керолін: я теж тебе люблю, ти самий брат на світі!
- Вигукнула мала.

я: може ти хочеш їсти? може нову лялечку хочеш?
керолін: не потрібно, у мене і так багато іграшок, а їли ми нещодавно. ти не хвилюйся за мене, тут добре дбають.

я: як скажеш зірка моя, тільки скажи, я зроблю все для тебе, аби моя маленька красуня посміхалася.
обнявшись, ми так застигли в одній позі на кілька хвилин.

керолін: ти так і не розповів, що в тебе з обличчям...
я: мій котик, я просто зачепився, все добре.
- Збрехав я.
керолін: ну ось, ти знову обманюєш мене, невже я тобі така маленька? чому ти вважаєш мене дитиною?
- засмутилася сестра.

я: ох, радість моя, від тебе нічого не приховаєш. ну добре, я бився за друзів, ти ж пам'ятаєш чому нас врахував покійний дядько седрік?
керолін: стояти за друзів горою, пам'ятаю.
- Усміхаючись відповіла вона.

я: мабуть, друзів у біді не кидають, це дуже важливо.
пей: ось і ми)
до палати повернувся лікар і мурмаєр.
я: ну що там?
- Вставши з ліжка запитав я.

пей: куп, тягнути не можна, потрібно пробувати. сюди приїдуть найкращі лікарі, я про все домовився.
Опустивши голову вниз, я схрестив пальці рук.
я: скільки я маю часу?
лікар: +- пару днів.

подивившись на дівчинку, я посміхнувся.
керолін: все буде добре, у нас все вийде.
тепер відповідь залежала від мене. якщо я скажу ні, керолін помре, а якщо скажу так, ми хоча б спробуємо.

я: добре, я згоден, робіть...
пейтон усміхнувся.
пей: чудово, тобі потрібно прописати папери про згоду.
керолін: він все підпише!
я: звісно підпишу.

лікар: вам би зараз поїхати додому, ми можемо зустрітися завтра, ви виглядаєте надто мляво.
пей: так, куп, давай про всі папери ми поговоримо завтра?
я: так-так, звичайно.
обнявшись із маленькою сестрою, я цмокнувши її в лобик вийшов із палати.

<на вулиці>

сівши на лавочку, я підібгавши під себе ноги став вдивлятися в далечінь.
пей: ти чого сів?
здригнувшись, я обернулася.
я: я? я вирішив просто повітрям подихати, душно щось.

пей: поїхали, я відвезу тебе додому, вікна відчиню, ти справді неважливо виглядаєш.
я зам'явся.
пей: купер, ти мене чуєш?
я: так-так, не варто, я дістануся додому сам.

вставши з лавки, я попрямував до виходу з території лікарні, але на порозі воріт раптом зупинився.
я: мені нікуди йти...
- зізнаючись, сказав раптом я обертаючись до хлопця.

пей: як нікуди? а будинок?
я: відібрали у нас будинок, за несплату боргів...
пей:..
>>>>>>>>
він такий хлопчик...
зайчика, швидше за підписуйся, включай повідомлення і став реакції, щоб не пропустити нові серії ❤️