>🔞< нахабний директор >🔞<

<<part 9>>

Пей: щоб уранці як штик була, ясно?!
- зухвало підвищив тон на мене начальник.
Я: ясно, ясно. Дякую.
- На відвалі сказала я, паралельно кажучи слова подяки.

Зайшовши в будинок готелю, я відразу ж підійшла до адміністратора. Замовивши перший названий відмір, я оплативши його відразу ж вирушила нагору.

<5 хвилин по тому>

Я: нарешті,ліжко...
Завалившись на чорну постіль, я відразу ж заснула, забувши поставити будильник на 4:30.

<кілька годин по тому>

Смикнувши рукою, я здригнувшись розплющила очі. Такі дії подачі сигналу головного мозку мене лякали з дитинства. Піднявши голову я подивилася на годинник.

<3:50>

Я: про неї...- Болісно заспівала я.
Вже треба було вставати, а голова так тріщала, що ось-ось вона була готова луснути.
Підвівшись із ліжка, я подивилася на себе у величезне дзеркало.

Я: ну і чмо...
- чіпаючи свої щоки говорила я.
Треба було їхати додому, весь одяг удома, документи теж.
поправивши свою сукню, я взявши сумку ледве пересуваючи ноги, вийшла з кімнати.

<на вулиці>

Свіже повітря привело мене до тями. Заплетячи волосся в хвіст я викликала собі таксі. здивувавшись купі пропущених від Остіна, я сівши в машину вирішила негайно передзвонити йому.

<розмова>

Я: так.– сонно сказала я.
У слухавці відразу почувся схвильований голос Ніка.
Нік: т/ф, мені собі труну замовити, чи як?! Де ти вешталася?! Я дзвонив тобі 72 рази! Якого біса ти не брала слухавку?- репетував він.

Я: які ми дбайливі, краще б до своєї червоногуби з'їздив.
- З усмішкою виринула я.
Нік: що? Якою червоногубою? т/і, ти п'яна?
- продовжував він.

Я: не треба брехати остін, ти знову зрадив мені, можеш сміливо зробити це ще раз.
- Вже з байдужістю відповідала я.
Нік: т/і, де ти? я заберу тебе.
- хвилюючись тріпав мені нерви блондин.

Я: а я і так додому їду, від начальника)
– тихо говорила я зі сльозами на очах.
Нік: від кого, начальника?
Я: від містера Пейтона, знаєш, він досить гарний у ліжку.
- Виводячи на ревнощі брехала я.

<кінець розмови>

Він скинув слухавку. Хах, мабуть розлютився. Ну нічого, нехай мається, не все ж мені страждати. Повністю розслабившись, я заплющила очі. Задрімала.

<17 хвилин по тому>

Зупинившись біля мого будинку, водій розбудив мене. Сплативши дорогу і вийшовши з машини, я стрімким кроком попрямувала до будинку. Увійшовши у величезний особняк ніка, я скинувши з себе взуття пройшло до зали, де сидів злий блондин.

Нік: з'явилася?
- грізно розпочав діалог він.
Я: ну і?
- Продовжила його я.

Треба було готуватися до роботи, прохолодний душ мені зараз був би до речі, але не тут було.
Попрямувавши до ванної, я хотіла відірвати безглузду розмову з Остином, але підскочивши на ноги з дивана, хлопець підбіг до мене грубо схопив мене за плече.

Нік: стояти! ми не домовили!
– кричав він.
Я: мені нема про що з тобою розмовляти!
- вириваючись із хватки ублюдка підвищувала голос.
Нік: зраджувала мені?!
– наполягав він.
Я:так!

Не зумівши стримати свої емоції, я крикнула це просто в обличчя коханого.

<удар>

Відлетівши в сходи, я впала на сходи. Голова раптом закружляла, у вухах задзвеніло, а в роті я відчула їдкий, неприємний присмак крові. Дві великі червоні краплі впали на чистий паркет, він розбив мені губу.

Нік: повія!
– знову кричав він.
Витерши зап'ястям кров, я посміхнулася.
Я: я ненавиджу тебе... зараз же збираю свої речі і піду від тебе!
- Усміхаючись загрожувала я.

Підводячись з підлоги, я поступово приходила до тями, але тут хлопець взагалі вийшов з поля рамок пристойного.
Нік: ах йти ти зібралася...
Його очі налилися кров'ю. с
Схопивши мене за руки лівою рукою, блондин знову з силою вдарив мене по обличчю.
>>>>>>>>
бити дівчат...