>🔞< нахабний директор >🔞<

<<part 56>>

я побачила якусь огидну жижу зеленого кольору з червоними пробоїнами.
я: оу, щит! що це?!
- обурилася я.
зробивши крок назад, я принюхалася. пахло чимось огидним, гноєм?

я: фу...
до ковтки підкотилася нудота. це було просто огидно!
я: звідки це тут?
цієї субстанції було так багато, що мої ноги пропахли в цій калюжі. підійшовши до поливу квітів, я взяла з руку шланг. націливши його на ноги, я стала промивати їх крижаною водою.

кинувши шланг назад, я поспішила до охорони.
я: гей, що за хрень знаходиться у мене в огорожі?
?: Мем, яка хрень?
- спитав чорнявий хлопець.
я: там калюжа гною, звідки вона?!
?: ми не заходили в огорожу міс т/і, навіть гадки не маємо про що ви.

подивившись на охорону, я пирхнула.
я: гаразд, викличте прибиральницю, хай вона це прибере!
– наказала я.
повернувшись у будинок, я поставила мобільний на зарядку. пропущених не було, повідомлень також.

якщо чесно, я сумую за стейсі, хоч ми й посварилися, я все одно люблю її.
від цього мені стало сумно, але я не збиралася валятись на ліжку з депресією на морді я не збиралася.

діставши з шафки сковорідку, поставила її на плиту. у хід пішли сосиски та яйця. приготувавши собі легкий сніданок, я сіла їсти.

<25 хвилин по тому>

лежачи на дивані і розважаючи себе переглядом різних передач, я вловила сигнал мобільника, що телефонує.
вставши з дивана, я швидко побігла на кухню. на екрані висвічувався той номер, той самий, якого не існує зовсім.

я: що за херня?
скинувши дзвінок, я попрямувала назад у зал, як раптом дзвінок роздягнувся знову.
я: що за дурні жарти?
нервово підійшовши до телефону, я взяла слухавку.
я так?! що вам потрібно? припиніть мене турбувати!

знову пролунало те саме шипіння, а потім я почула моторошний голос дівчини.
?: 1, 2, це я, 2,4, тобі немає місця у цьому світі. 5, 6, ніж у горлянки т/і т/ф.
у слухавці пролунав дикий сміх.
я: марго, це ти? Залиш мене в спокої!
– крикнула я.
я: це дурні жарти! це безглузда лічилка! ти пропустила цифру 3!

марго: цифри 3 я на виріжу на твоєму лобі, як тільки дістануся тебе.
- сказала хвора, а потім одразу ж скинула трубку.
тіло забило тремтінням, мене знову охопила паніка і страх.

у похапці набравши номер мурмаєра, я приклала телефон до вуха.

<розмова>

пей: так.
я: пейтон, ви знайшли цю хвору?
- Не вітаючи хлопця відразу запитала я.
пей: вона у розшуку, щось трапилося?
– у його голосі пролунав страх.
я: вона переслідує мене! вчора ввечері, здається, вона була в моєму будинку! ця дівчина щойно дзвонила мені, говорила якусь лічилку, а потім сказала, що виріже на моєму чолі цифру 3! пейтон, мені страшно, ні вдома немає, я боюся!
- мало не плачучи кричала я.

пей: я приїду, будь обережна.

<кінець розмови>

поклавши телефон на місце, я заплющила очі. з таким я стикалася вперше, як їй це все вдається?
- Запитувала себе я.
повернувшись до зали, я сіла на диван. обійнявши велику подушку що лежала на ручці, я зменшила телевізор.

так я просиділа хвилин 30, доки не приїхав пейтон. пропустивши його через охорону, я вже стояла біля порога в очікуванні його приходу.
пей: ось і я, все добре?
- Зайшовши в будинок відразу запитав хлопець.

я: Боже, як же я рада тебе бачити!
накинувшись на шию мурмаєра, я притискаючись до нього посміхнулася.
я: просто скажи мені, що твоя марго жартує, я не хочу стикатися з нею!
пей: у тебе двоє накачаних хлопців, чого бояться?
- жартома сказав шатен.

я дурень! вона була в нашому будинку, вона точно якась ненормальна! як вона це робить?
- Знову задалася цим питанням я.
пей:..
>>>>>>>>>
Трішечки пізніше мабуть ще закину вам пару частин😉