>🔞< нахабний директор >🔞<

<<part 60>>

я: що ви тут забули?
- стискаючи руки в кулаки, питала я.
поправивши своє доглянуте волосся, колишня начальниця штовхнула мене вбік і пройшла до зали.
еббі: я приїхала забрати речі своєї дочки, альбіни.

озирнувши приміщення, білявка подивилася на мурмаєра.
еббі: не дивно, чи знаєш.
пей: засунь свій настрій собі в дупу, забирай речі і вали вже, годі вити!
– пафосно кинув пейтон.

еббі: не дерзи, сучий син, зійшовся з шавкою, задоволений такий, ти хоч знаєш чий це дім?
я: гей, стежте за словами!
- обурилася я.
еббі: закрий рот, убожество. мало того, що ти зганьбила мене, так ще й рота свого відкривати в мій бік будеш?

жінка гидко подивилася на мене. виникло таке відчуття, ніби зараз вирве мене.
еббі: де речі моєї дочки? цей ублюдок остін вчинив із нею як із брудною дівчиною, він ще відплатити за свої дії та слова.
- лаялася все та.

я: не маю уявлення, та й мені все одно. ритися по дому ви не маєте права, так що попрошу вас залишити житла ніка.
- Вказавши на вихід рукою сказала я.
еббі: багато на себе взяла, якщо нік дізнається про посиденьки з моїм племінником, він же викине тебе на вулицю як дешеву підстилку.

наблизившись до мого обличчя, стерво взяло мене своїми ніжними, але огидними для мене руками за щоки.
я: що ви собі дозволяєте?
відсмикнувши руки тітки, я крикнула.
я: Геть!

дивлячись на нас, шатен усміхався. його погляд був налаштований кудись убік, простеживши за напрямком пейтона, я побачила проходу, що стоїть у порозі, в зал остина.
нік: хіба ти не розумієш? тобі ж сказали, он.
– грубо сказав нік.

еббі: аа, остін? Як ся маєш?
- Усміхаючись на весь рот простягла усмішка.
нік: зуби мені не замовляй, краще по хорошому піди, інакше я викличу охорону. речей твій повії тут немає, я викинув їх на смітник. раділа б, що смітник королівський, а не якийсь убогий.

еббі: ублюдок.
стиснувши в руках свою сумочку, жінка попрямувала до виходу. плюнувши хлопцю під ноги, еббі вийшовши на вулицю грюкнула за собою дверима.
я: фух, вона реально хвора, я думала, вона зжере мене.
- Усміхнулася сказала я, дивлячись на серйозного як ніколи ніка.

я: щось трапилося?
нік: давно у вас посиденьки?
— спитав раптом хлопець, подивившись на мурмаєра.
пей: так ні, тільки ось приїхав, вже їду.
нік: з якого часу *ось тільки* стали 1.5 годинами?

я раптом зблідла.
я: нік, я...
сіроокий кинув папку з документами на диван.
нік: заткнися, твої виправдання тебе не врятують, я все бачив, як ось чув. як ти взагалі можеш так нахабно брехати мені, добре це, хер з ним, але підсипати мені снодійне в алкоголь, до чого ж ти огидна.
- говорив Остін, вдавлюючи мене в підлогу.

пей: бро, у тебе спочатку не було шансів, т/і вирішила просто помститися тобі. невже ти думав, що таке вчинки можна пробачити?
- усміхаючись переможною усмішкою говорив мурмаєр.
нік: мені плювати, пішли геть з мого дому, обидва!
– крикнув хлопець.

не ставши більше виправдовуватися, я швидко побігла до тієї кімнати, де лежали залишки моїх речей.
переодягнувшись у вуличний одяг, я зібравши шмотки в пакет спустилася вниз.

я: вибач нік, але ти сам винен.
- Сказала я проходячи повз блондина.
нік: я намагався виправитися, вже не думав, що ти здатна на таке.
опустивши голову вниз, я вийшла до передпокою. взяв кросівки і зачинивши за собою двері, я поспішно попрямувала до машини шатена.

пей: добре тобі, нам же краще, тепер будемо щодня разом)
- заводячи двигун машини радів кароокий.
я: ось тобі весело, а мене все ж сумління буде мучити. гаразд, поїхали.

пей: так точно мадам.
вивернувши кермо машини, ми вирушили додому до пею.
>>>>>>>>>
що ж буде далі? можливо скоро кінець)

**Спойлер там буде щось коло 140 може більше серій**