Дружина понад усе

Глава 11. Нагальні питання

Чорний кінь, що ніс на собі прекрасного принца, вихором мчав вулицями, і, бачачи цю картину, звичайні люди, що встановлювали свої торгівельні палатки, звично та без зайвого хвилювання один за одним прибирались з його шляху.

– Бачиш? Якщо не припиниш галасувати, то ми просто дозволимо Принцу Чену вхопити тебе і забрати, – жінка, що торгувала овочами, відставила в сторону кошик і вказала дитині, що голосно ридала, на чорний силует, що промчав повз них.

В цей момент Цзін Шао натягнув повід, знижуючи швидкість, і випадково почув цю фразу, котра змусила його спохмурніти.

"Говорять, що Цзін Чен – кровожерний тиран, безжально перерізавший горлянки добрій сотні тисяч військовополонених, і зараз при самій лише згадці його імені в маленьких дітей починаються нічні жахи". Ці чутки послужили доказом для тих людей, котрі зачитували йому звинувачення в службових злочинах. Між іншим оголосили, що він вбив, попередньо взявши в полон сто тисяч людей. Чудовий жарт! Якщо говорити про ту військову кампанію проти гунів, то під керівництвом Цзін Шао було всього лише п'ятдесят тисяч солдатів і коней, а у всій армії гунів заледве б нашкреблась сотня тисяч бійців. Особисто очоливши загін в дві тисячі чоловік, Цзін Шао оточив ворожого генерала, намагаючись переконати гунів здатись. Але природа цих людей була лютою, навіть перед обличчям смерті вони не проявили сумнівів та страху, тому принцу та його людям довелось протистояти одній відчайдушній хвилі самогубців за іншою. Як результат ворожий генерал, що спробував втекти з оточення разом з купкою підлеглих, був обезголовлений особисто Цзін Шао. Захопити гунів живцем виявилось нелегким завданням, військам принца вдалося захопити лише близько п'ятисот людей, а при тому, що кожен з них ненавидів завойовників до глибини душі, якби вони залишились живими, то неодмінно стали б причиною великих неприємностей при поверненні до столиці.

Схоже чутки почали розходитись вже зараз.

***

Погода була ясною та безхмарною, промені сонця проникали до кімнати через відчинене вікно, гріючи стіл із сандалового дерева. Му Ханьжань сидів за столом і тримав в руках бухгалтерську книгу, ретельно перевіряючи свій посаг.

Дім Великого Маркіза Півночі мав безліч джерел прибутку, але і кількість його мешканців було не маленьким. Після ретельного підрахунку Му Ханьжаню виділили долю майна на суму менше ніж тридцять тисяч срібних таелей[1]. Його мати, котра вела бухгалтерію, вміла переглядати рахунки, знаходити та виправляти будь-які помилки, що і дозволило їй накопичити сотню тисяч. Хоч ці гроші врятували б його від злиднів, все ж таки великої переваги вони йому гарантувати не могли. Більш того, Му Ханьжаню не дали жодних спадкових володінь чи земель, а все те срібло, видане йому після Нового року, було жалюгідними крихтами. Все що йому залишили, – це декілька глухих сіл та сільгоспугідь, а видане срібло вже було витрачено на пошиття весільного вбрання та решти приготувань.