Дружина понад усе

Глава 69. Повернення до столиці

Почувши, як невимушено зірвалося з вуст його Ванфей слово "нашим", Цзін Шао миттєво заспокоївся, тож, хмикнувши кілька разів, він більше нічого не сказав.

Не змінившись в обличчі, Гу Хуайцин долив чаю в чашку принца.

– Зрозуміло, вчора я став названим братом Цзін Шао, оскільки з першого погляду очевидно, що він багатий і шанований. Приємно знати, що в мене є ті, кого я можу попросити про притулок, якщо в майбутньому виникне така необхідність.

Ця людина була просто вражаюче товстошкірою. Му Ханьжань безпорадно посміхнувся, раптом подумавши, що його принц, схоже, все ще знав – ну хоч якоюсь мірою – що таке сором.

За наявності в обох сторін спільних інтересів укласти союз не так вже й складно. Коли правитель Хуайнані запитав Цзін Шао про його плани на майбутнє, то був здивований, дізнавшись, що той мав намір посадити на трон свого брата. Ця людина доклала стільки зусиль і все заради того, щоб пошити вбрання іншому[1]? Злегка примруживши очі, Гу Хуайцин подивився на пару, що сиділа навпроти.

[1] Пошити [весільне] вбрання іншому – виконати роботу, результатякої дістанеться іншій людині.

Цзін Шао очистив мандарин, розділив його і простяг половинку дружині. Му Ханьжань прийняв частування і звичним рухом допоміг Цзін Шао витерти пальці, забруднені соком.

Раптом куточки Гу Гуайцина повільно піднялися, і він зробив маленький ковток чаю. Гіркий смак, змішаний з дещицею насолоди, поширився з кінчика його язика. Під цими небесами справді існував той, хто не бажав собі всієї краси річок і гір! Він почав відчувати захоплення Цзін Шао. Не багато людей могли розібратися, чого насправді жадало їхнє серце. Запити членів правлячих сімей, зокрема, завжди були надто високі. Найчастіше вони відчували марну жалість лише після того, як втрачали найдорожче. Так само, як предки владики Хуайнані.

– Коли ти вирішуєш відмовитись від чогось, то йдеш до кінця. Я захоплююсь тобою, братику, – Гу Хуайцин підняв свою чашку чаю. – Ця чаша на твою честь.

Спочатку він думав, що їх чекає довгий обмін натяками і туманними фразами, але Цзін Шао розмовляв із ним відверто і відкрито, викладаючи усе як є. Недовірливий король Хуайнані вирішив повірити своєму братові і вручив йому листа.

Варто було Цзін Шао розгорнути послання, перед його очами постали величні мазки пензля, цей почерк не міг належати нікому іншому, крім Батька-Імператора. Лист був мудрим, його переповнювали алюзії та метафори. Від одного погляду на нього у принца розболілася голова, тому він ліниво передав аркуш своєму Ванфей.