Дружина понад усе

Глава 26. Зібрання

В другій половині наступного дня Цзін Шао провів свого Ванфей в ресторан "Хуей Вей" і попросив Чжоу Цзіня відвести його на зібрання дружин-чоловіків, які проводилися в столиці раз на місяць. Сьогодні на Чжоу Цзіні проти звичаю був не кричачих кольорів одяг, а темно-синє чанпао, яке надавало йому суворішого і спокійнішого вигляду.

– Старший брат Чжоу, я довіряю Цзюнь Ціна твоїй турботі, – Цзін Шао привітно склав руки перед господарем ресторану.

– Не хвилюйтеся, Ван'є, – Чжоу Цзінь поводився дуже спокійно. Крім іншого, він був старшим за них обох, тож після знайомства з ним навіть Му Ханьжань наслідував приклад чоловіка і кликав його не інакше, як "старший брат Чжоу".

Му Ханьжань глянув на Цзін Шао, який розпинався так, ніби довіряв Чжоу Цзіню власну дитину, і безпорадно посміхнувся.

– Тепер Ван'є може спокійно повертатися до резиденції, не побоюючись, що я заблукаю, правда ж?

Цзін Шао зніяковіло пошкріб щоку і сів на коня. Більшість дружин-чоловіків, що брали участь в щомісячних зборах, були з високопоставлених і знатних сімей, але оскільки Цзюнь Цін розумний, він, напевно, не дасть себе образити. Дійшовши такого висновку і заспокоївшись, Цзін Шао залишив дружині екіпаж і Юн Чжу, і верхи на Сяо Хеї вирушив на пошуки старшого брата, щоб запросити його випити чаю.

***

Південні околиці міста були винятково мальовничі. Багато аристократичних сімей розташовували тут свої сади. Щомісячні зібрання переважно проходили в саду Мо, що належав будинку герцога Мао.

У сім'ї герцога діяло неписане правило, згідно з яким другий та наступні сини, а також сини наложниць повинні брати як офіційну дружину чоловіка. Хоча й бували винятки, домочадці герцога Мао все ж таки ставилися до цього як до однієї з сімейних традицій. Навіть якщо сини наложниць не відчували потягу до чоловіків, кожен із них повинен був одружитися з дружиною-чоловіком. Таким чином, у будинку герцога Мао було найбільше дружин-чоловіків серед усіх аристократичних сімей столиці.

Заледве увійшовши до саду Мо, можна було почути звуки Січжу[1]. А коли пройдеш ряди чорного бамбука, одразу побачиш просторий павільйон, розташований біля ставка. У павільйоні були розставлені столи та стільці, а також чай та закуски. На далекому березі ставка жінки грали прекрасну мелодію. Звуки цитри і бамбукових сопілок так розносилися над водою, що нічого прекраснішого не можна було собі й уявити.