Поетика твоя трима мене у руках;
Поетика твоя отруйна для людей.
В поетиці твоїй я знаходила слова,
Що тримали мене на краю пітьми.
Поетика тримала мене в житті,
Ховаючи від тебе мої ножі.
Поетика робила слабкою мене,
Поки в пітьмі горіли вогні.
Я не рвала твою поетику нічну,
Я не кидала її у води ріки.
Здавалось, її я берегла,
Поки мене ти розбивав на шмаття.
Твоя поетика отрута життя,
Вона моя кара від чистого неба,
Кара страждання за гріх,
Що скоїла в минулих життях.
Поетика мені все брехала про жалі,
Поки по небу летіли ключами журавлі.
Поетика, то грішная воля,
Яку давала мені твоя доля.
До речі, ти не бачив Діву Марію?
Ну ту, що матір святая...
Скажи, як побачиш її у небі,
Я передам твою поетику їй.
Передам поетику твоєї душі,
Ти ж так любив читать вірші...
Ти так любив писать поетику свою,
Що забував про душу мою.
Чи мовчали святі?
Так, тоді вони замовкали,
Коли чули поетики слова,
Коли кричали горни твої.
Тепер мені не страшна поетика твоя,
Не страшна доля чужа.
Я сама між хмар полетіла,
твої слова вже забула...
