і природа, наче розквітала,
коли бачила тебе.
вона від тебе оживала,
і співала пісні голосом птахів.
і природа, наче наречена,
вбрана в сукню золотавих хмар.
вона тебе все чекає,
і тихо твої дні записує.
і синіх очей не буде на землі,
зате волошки будуть у житті.
і сині очі заснуть навіки,
коли не стане більше сил.
і блакитне небо стане домом
для праведної колись душі.
і білі хмари стануть за подушку
для твоєї голови.
пиши, пиши, пиши нам листи,
говори про небо і янголів своїх.
не кидай нас ти в прірву,
тримай під крилами своїми.
хіба не ти вірив у надію?
хіба не ти помер без страху за життя?
хіба не ти вчив жити нас яскраво?
хіба не твої були для нас слова?
і природа передасть листи,
в своїх дощах,
наче в сльозах,
холодних неба краплинах.
і ти прочитаєш наші листи,
побачиш знайомі на листах слова,
які пам'ять не стерла й досі,
і будеш радий від кожного з них.
і більше не буде твоїх синіх очей,
не буде сліз і посмішки твоєї.
будуть тільки твої слова,
твої листи в краплях та сльозах.
