Коли в хвилину слабкості твоєї,
Покину світ чарівний, неземний,
То запишуть на листі
Мої слова останії для тебе.
І в хвилину сорому мого,
Коли сонце сховається за хмарами,
Ти мені сказати можеш всі слова,
Які не сказав у тій правесні.
І прходить до будинку вранці,
Розгублена й мала дитиночка твоя,
А ти кричиш, і вже не мовчиш,
Розбиваючи глечик на столі.
Заливає світлом сонячна хвилина,
Поки ти губиш чужі світи,
Яких не мав права в руках тримать.
І як же можна тебе кохать?
Ти записував у сни мої слова,
Поки я хотіла щастя та тепла,
Що забрала у нас зима,
Поки ти у сні забував про сніги.
Не треба гратися у мрії,
Де нас буде двоє,
І буде дім,
І буде воля.
