Я бачила у снах білі лотоси,
Що знаходились у моїх лісах.
Я бачила їх у снах,
Що пливли переді мною.
Я одягнута в біле,
Стояла в прозорій воді,
Не зриваючи лотоси ті,
Що підпливали до моїх ніг.
Я їх не рвала,
Я ними була,
Я ними сама жила,
До них прихилилась моя душа.
Я вночі ними дихала.
Я стояла у дзеркалі землі,
Мовчки тримала білі квіти в руках,
Я відчувала їх м'якість
І свіжість таємних душ.
Я лотосів не любила,
Але у своїх снах
Я була в білій сукні
І лотоси тримала в руках,
Поки не чула твоїх слів.
Не маючи краси,
Я все так само кохала,
Тільки не тебе,
А лотосів сліди
На шкірі своїй.
У мене очі не зорі,
Що падали у воду;
У мене очі не озера,
Що п'янили твою душу.
Я не мала посмішку богині,
Але я не була сумною частиною
Твого земного буття,
Я була вигадкою книги,
Що горіла сьогодні.
Я була всього лиш вигадкою
Життя того людського,
Яке мене написало за ночі любові.
Я була в тихому Львові.
Там я не малюю картини,
Там я не бачу сновидіння
Про лотосові квіти,
Що зранили душу.
