ти один сидів,
комусь щось говорив,
поки горіло все в душі твоїй.
ти сидів один
на березі чужім,
вже не своїм.
від рук пахло порохом
та пилом всіх доріг,
що ти пройшов тоді.
ти мав погляд неба
та посмішку весни,
хоч сам ти був ще у зимі.
літа й осені вже немає,
є тільки ніч та зорі в небесах,
що малюють інший світ.
ти вже мертвий,
хоч здавалось,
що ти був живий.
ти мабуть забував усе,
що тебе оточувало навколо,
що любило тебе сього.
ти був сумний,
був як вітер влітку,
що несе запах квітів.
