О, життя, ти мить одна!
Немов чарівний світ,
Що гріє душу, розриваючи її.
О, життя, ти мить одна!
Моя дорого в майбуття!
О, життя, ти мить одна!
Чарівний сон і монетний передзвін!
О, життя, ти мить одна!
Тонка гітарна ти струна.
О, життя, ти мить одна!
Вогняна моя стріла.
О, життя, ти мить одна,
Одне моє буття.
Ти, життя, як забуття,
Тебе не було ні граму,
Поки пролітало все довкола!
Ти, життя, ховало квіти у волоссі,
Поки я стригла свої коси...
Поки я купалась у болоті,
Що на краю твоєї землі.
Ти, життя, жорстока гра,
Яка гравцям дає страждання.
Ти рік краси та поривання,
Рокотання снів на правесні.
Ти, життя, мій виклик
В цій кривавій боротьбі,
Моє бажання мріяти у сні.
Ти як пролісок зими,
Моє кохання перше та останнє.
Життя, як можна так вчиняти,
Щоб люди не вірили в твою красу?
Ти ж історія, казка осіннього дня,
Коли зорі падали в долоні
Та люди любили ще когось.
О, життя, ти мить одна,
Що палить всі мости,
Мої потаємні в лісах стежки.
О, життя, ти мить одна,
Хвилина мого буття,
Хвилина мого майбуття!
О, життя, ти мить одна,
І я вклоняюсь до тебе,
Як в останній час існування,
Як в останній час кохання!
Життя бери мене за руки,
Та показуй світ,
Веди в ті незвідані науки,
Що сховались в темноті.
Бери, життя, мене до себе у дружини,
Щоб я дарувала людям віру,
Рятувала їх у лиху годину,
Коли хочуть забрати душі їх.
Даруй мені свої години,
Щоб їх я проводила сьогодні
Біля рік восени.
Життя ти крадеш мене,
Забираєш у людей,
Та даруєш смерті на поталу,
Як скарб німий та незрозумілий.
От скажи мені, життя,
Чому ти вчиняєш так зі мною
В холодну пору року?
Життя, ти моє покарання,
Ти моє жахливе та неповторне,
Те назавжди забуте,
Що я маю в схованій душі.
Ти крадеш мої золоті роки,
Мої теплі та солодкі дні,
Поки помирають люди в боротьбі,
Поки війни йдуть у світі.
Я шукаю в тобі свої печалі,
Свою любов та неповторне поривання.
О, життя, я кохаю,
Я страждаю на березі ріки,
Що текла із серця все твого.
О, життя, я помираю,
І вже не знаю правди каяття,
Бо я в кайданах впав у воду
Чорної твоєї ріки.
Упав в глибини тих озер,
Що гасили зорі пурпурові.
О, горе, горе, ти сховалось у душах,
У затишних долонях матерів,
Що забували своїх синів,
Коли ті гинули за славну волю
У чистому золотому полі.
О, горе, горе, ти поїло всіх вином,
Поки обривалось життя чуже,
Але не твоє!
Я кричу в темноту,
Тримаю зорю
І зникаю в глибині ріки,
Де тонули зорі пурпурові.
