Минають дні, минають ночі,
І серце завмираючи, згаса.
Я давно не знаю де твої очі,
Де небо зоряне твоє.
Минають дні, минають ночі,
І весна приходить вже до когось.
А де ж моє весняне сонце,
Де воно пропало тієї ночі?
І світить місяць одинокий,
Зазираючи у кришталь води.
Питає в мавок він дороги,
Щоб до тебе поспішить.
А я сиджу один самотній,
Як примара мертвої душі,
Дивлюсь на долі роздорожжя.
Мені не страшно, я не боюся.
Минають дні, минають ночі,
А я не бачив твої очі.
Блакитне небо, темні зорі -
Все ховалося в твоїх зіницях.
Минає літо, і приходить осінь,
Я сиджу в холодному будинку.
До тебе місяць ходить в гості,
До тебе сонце завіта завжди.
Я дивлюсь у твоє вікно,
І наче біль в душі моїй горить,
Нічого мені вже не зробить.
І я закриваю очі.
Минають дні, минають ночі,
Тіло стало льодяне,
І я тепер не мертвий, не живий,
І душа моя належить небу.
Її я небу віддаю,
Щоб не бачить зорі у твоєм вікні,
Щоб не знати твоєї долі
Вже ніколи, назавжди.
Приходе ніч, і сум біжить у далечінь,
Він забрав веселі дні
І сльози всі твої.
Біжить і більше не повернеться ніколи.
Минають дні, минають ночі
І все летить шкереберть,
Поки не бачу я твої очі
У пам'яті забутих днів.
О, Горе, що ти робиш?
Нащо сердце ти рвеш мені?
Я так забути хочу,
Але не можу через руки я твої.
О, нащо ти приходиш все частіше?
Нащо ти мене все губиш в темноті?
Я жить хотів в її обіймах,
Та зараз в них сяйво заховалось.
Минають дні, минають очі,
Що виривають мої слова пророчі.
І я собі тепер мовчу,
І тільки чую клекіт журавлиний.
