Буває, уявляєш щось, програєш тисячу раз в голові, а воно з тобою ніколи не стається. Або відбувається не за твоїм планом. Або не має вже такого значення, як мало раніше. А буває, що з тобою стається те, про що ти і подумати не міг.
Однак до біса те вступне слово, адже, окрім єдиної зради Андрія та Аліка, мої дні спливали тихо й спокійно. Так само сторінка за сторінкою спливали книги Кінга аж до того, що я вже не знала, що читати. Узялась за Лавкрафта та Кідрука, а все ж так і не визначилась, що вабить більше: вічна класика чи актуальна повістка. Отак читацький голод привів до заархівованих чатів у телеграмі. Я гіпнотизувала очима кружечок із цифрою, що перевалила за тисячу – от стільки повідомлень настрочив Андрій.
Я себе берегла від того як могла! Сапала буряки в незапланований час, їздила до магазину замість тата, визвалась навіть домогти мамі розібрати коробки з бабиними речами (де познаходила купу фотографій, що мене розчулили, і черговий шматочок парчі, який викликав у мами черговий приступ гніву). Ледь не двічі на день знаходила час, щоб мотатись до зруйнованої цервки. Навіть притягла туди плед і сухарі – все одно ніхто, крім мене, не лежатиме там і не їстиме. Хіба Андрій. А нашо йому забивати ще більше гвіздок між нами та їсти мою їжу? Та бог милував: поки ми з ним не перетинались.
А повідомлення вабили. Кружечок з кількістю повідомлень підморгував: почитай, почитай, почитай. Знайди виправдання. Отож, в один із серпневих вечорів я, вкутавшись до шиї пледом, сіла під абрикосою і почала читати цю брехню.
За півгоди читання я могла б ствердно сказати, що зневажаю Андрія. Потік жалюгідних виправдань викликав у мене бажання закотити очі. А все ж я відчувала, що усередині усе тремтить. Спершу це була купа пропущених викликів: аудіо та відео. Хороша спроба, але вже надто дурна.
Потім голосові повідомлення – десь десяток, а, може, більше. Одне навіть було на 6 хвилин. Навіть не намагалась то слухати. Треба конкретика. Я прогортала далі. Напевне, далі у Андрія почалась стадія запечення, бо він, як у серіалах, почав переконувати мене, що те, що я бачила, насправді не те, що я бачила. Чи не бачила.. Чи подумала.. Тьху! Сама заплуталась.
От уже на четвертій сотні почались благання. Від «чо ігнор» до «будь ласка, дай відповідь», але його величність бан був невблаганний.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Мій чужий хлопець
Teen FictionІснує дві версії цієї історії. Обидві про дівчат шістнадцяти років, у кожної є коханий хлопець і певне місце в соціумі. Їхні долі схожі, але такі різні водночас... Я вам розповім, чи можливо стати успішною маніпуляторкою, коли ти ледь не закохана, і...
