Уперше всесвіт почув мене й зробив прибуття додому якнайбільш непомітним. Дружок ще намагався привітно скавчати, проте він не був би найрозумнішим у світі собакою, якби не замовк з першим погрозливим поглядом. Чесно кажучи, з живих істот я була рада бачити лише його, хоча компанія пледа й серветок приваблювала мене більше за людське чи собаче тепло. Однак, як кажуть, чому бути того не минути, й я зіштовхнулась із сімейною делегацією, лише переступивши поріг батьківського дому.
Мама фарбувала нігті на ногах в улюблений криваво-червоний, а батько тим часом розганяв густий запах картонкою. Зимою відчинити заклеєні вікна ніхто не міг. Пройти непоміченою виявилось неможливим - шлях до моєї кімнати лежав через вітальню. Найкращий захист - напад, отож я вирішила приголомшити предків неочікуваним питанням, поки вони не побачили мої червоні від морозу, а, може, - від сліз очі.
- А чого це ви не на роботі?
До цього мама дивилась на мене з посмішкою, зараз же вона поступається занепокоєному виразу. Кляті зрадницькі очі.
- Мілка народжувала, - каже вона і, певно, думає, що це все пояснює.
На ходу знімаю шарф й кидаю на диван поряд з батьком. Пальто я залишила ще у передпокої, а от про шапку з шарфом, мабуть, від нервів забула. Поки роблю механічну непотрібну роботу руками, згадую, що Мілка - то корова тьоті Валі. Влучно на думку спадає, що мама працює ріелтором у районному центрі. Сідаю біля батька і запитально піднімаю брову.
- Якщо ти випадково забула, то я ще й фельдшер, - ображено відповідає на питання мама й складає руки на грудях.
- Тобто тебе відпустили прийняти пологи у корови? - для більшої впевненості піднімаю і другу брову. - Серйозно?
- Ти думаєш, мама уточнювала, що Мілка - то корова? - зі сміхом заключає батько.
Тепер вже я, не міняючи виразу обличчя, повертаюсь до нього.
- А ти чого вдома?
- Так, міс Голмс, - він піднімає перед собою руки, - я все ще у відпустці. Можна?
У цей момент розумію, що видала себе з головою. Я забула все, що неможливо забути. Батьки занепокоєно дивляться на мене. Тато навіть легенько приобіймає. Але я не відчуваю полегшення, бо бачу, що мама припинила своє зайняття й закручує баночку з лаком. Ось тепер мені не відвертітись.
- Оришко, - чую цей тон й сильніше притуляюсь до батькового боку, - а ти не хочеш розказати, що з тобою коїться останнім часом?
- Ні, - видаю мишиний писк й волію дивитись на що завгодно, крім маминого обличчя.
- А мені щойно Мирослава дзвонила.., - закидає вудочку мама й по-хижацьки вглядається в моє обличчя. Однак їй доводиться зустрітись з повним моїм здивуванням, адже я й гадки не маю, що може сказати мама Аліка моїй.
- І що їй було потрібно? - удавано спокійно кажу я.
- Питала, скільки ми закрили банок огірків з кетчупом, ділилась плітками, жалілась щось на повільний інтернет, - миролюбно перераховує мама, а я з кожним її словом внутрішньо тремчу, очікуючи на ту саму причину... - взагалі то вона хвилюється за вашу дружбу з Аліком, - ось той самий гострий погляд, проте я лише знизую плечима, - а ще, шо консультація закінчилась, а він не попереджував, що затримається, а його телефон вимкнений. Так чи не з тобою Алік?
- Як бачиш, - розводжу руками я. - А тепер, якщо ти не проти...?
ВИ ЧИТАЄТЕ
Мій чужий хлопець
Teen FictionІснує дві версії цієї історії. Обидві про дівчат шістнадцяти років, у кожної є коханий хлопець і певне місце в соціумі. Їхні долі схожі, але такі різні водночас... Я вам розповім, чи можливо стати успішною маніпуляторкою, коли ти ледь не закохана, і...
