Я сиділа на лавці у внутрішньому дворику покинутої церви. У правій руці тримала захололу шаурму (так, прощай здорове харчування), а у лівій - телефон з відкритим вотсапом. Це не вперше, коли доводилось ховатись від світу серед старих розвалин. І, що дивно, жодного разу я не зустріла тут Аліка. Певне, у такі моменти ми синхронізувались і давали можливість один одному побути наодинці. Або ж знову втрутився Його Величність Випадок.
Відкинула за плечі руду, нашвидкоруч заплетену, косу, щоб ще раз поглянути на діалог, що стався майже годину тому. У ньому Андрій вибачався, що довелось відмінити зустріч і сказав, що додатково позаймається математикою вдома. «Добре, поважна причина» - сказала я собі. На аналогічне запрошення побачитись і обговорити останні дні - із різницею у п'ять хвилин між двома розмовами - відмовою відповів вже Алік. І це б загалом виглядало нормально - чи мало у житті збігів? якби не повторювалось регулярно.
Згадались десятки тупих відмовок: «я готуюсь до ЗНО», «я допомагаю на городі», «непередбачувана ситуація з колонкою», «дід змусив грати в карти», «позапланова пробіжка» тощо. А головне: їх неможливо було перевірити! Та й у мене навіть не виникло б такої думки, що мене може хтось обманювати. Невже я перетворюсь на параноїка?! Для заспокоєння гризнула шаурми. Та ні, має ж бути пояснення. Тим паче я точно не героїня другосортної мелодрами. Ха-ха.
Спиною покотилась гора мурашок. Останнім часом мене часто кидало у холод. Ніби якесь передчуття. Різкий порив вітру зірвав фату із нареченої - білі пелюстки абрикосових квітів тонким шаром укрили землю. Мала пустунка осіла у мене на плечі, а інша, її сестра близнючка, на екрані телефону. На відкритому діалозі з Аліком.
- Це що якийсь знак? - підняла очі угору.
Однак мені ніхто не відповів. Ну ось. Знову замашки серпанкової панночки. Батько завжди вчив, що природа говорить з нами. Так, навіть якщо ти вступив у коров'яче гімно по щиколотку. Треба просто навчитись трактувати ці знаки. Що ж, яка відмовка у Аліка сьогодні? «Саджу картоплю» - було лаконічне послання. Ну, це можна перевірити. Перед тим, як набрати тьоту Мирославу і запитати, чим же наразі зайнятий Алік, задумалась. Чи правильно чиню? А що б сказали на моєму місці інші?
«Відсутність довіри між друзями ні до чого доброго не призведе... Але з цим вухатим так і треба!» - сказав би батько.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Мій чужий хлопець
Teen FictionІснує дві версії цієї історії. Обидві про дівчат шістнадцяти років, у кожної є коханий хлопець і певне місце в соціумі. Їхні долі схожі, але такі різні водночас... Я вам розповім, чи можливо стати успішною маніпуляторкою, коли ти ледь не закохана, і...
