Мій чужий хлопець

Новина

Навчання у сільській школі і, взагалі - життя у селі могло бути на руку невиліковному прогульнику, але не мені - медалістці і майбутній абітурієнтці. У дощові дні автобус тебе не довезе до школи, у сніжні - тим паче. А, бува і просто так. Тоді я, проявляючи небачену наполегливість долала чотири кілометри пішки. А все заради логарифмічних рівнянь, других світових війн і прикладок. Алік, проживаючи безпосередньо напроти храму науки №5 завше зустрічав мене, мокру, а часом і брудну біля входу з, незаконно винесеним із столовки, компотом. А я що? Ледь сльозами не обливалась від вдячності: хто ж іще піде на такий злочин заради мене?
Сьогодні день був похмурим, як обличчя нашого директора, і плаксивим, як натура шкільної медсестри. Я б із задоволенням залишилась у п'ятницю вдома, якби не клята контрольна з геометрії і невсипуща совість.
Двері школи зустріли мене гучним скрипом, бурмотінням охоронця і дзвінком з уроку. Упс, контрольна, очевидно, відкладається на наступний день. Я ледь втрималась, щоб не пожбурнути водонепроникний плащ у роздягальню, розвернутись і, просто так, попрямувати додому. Але таки довелось посміхнутись, бо коридором йшов засмучений Алік із чашечкою, певно, охолонувшого компоту. Вип'ю його і піду додому, так.
-Як контрольна? - Обережно спитала я Аліка, коли підійшла ближче. Все таки він був творчою особистістю, або просто вічно не встигаючим учнем.
-Привіт. - Він приобійняв мене. Навіть не знаю, кому ці обійми потрібніші. - Ти знаєш, жахливо. Мабуть, у мене буде три. Але то таке. Життя. - Його очі лукаво запалали. - Ти б бачила як на мене ця тигриця косилась, коли у мене на парті твій компот стояв. - Роздерти хотіла, обіцяла, що виллє до краплини усе мені на голову, але я не дався.
-Обожнюю тебе. Я, мабуть, піду до історички, варто таки пояснитися, а ти почекай мене тут.
-Удачі тобі. - Алік картинно зітхнув. Усе таки, його стосунки з Марією Кирилівною бажали кращого.
По дорозі я встигла обмінятись кивками з декількома дівчатами, заглянути в муторні, насмішливі очі красунчиків однокласників. Історичка навіть не довго на мене кричала, тільки хитала обурено головою і сварила ненадійний сільський транспорт. У пропуску контрольній виявлялось більше плюсів, ніж мінусів - мені не потрібно буде її переписувати, можна поставити тематичну по поточним оцінкам. Отож, окрилена, безсумнівно, чарівною новиною, я побігла шукати Аліка. Намагаючись обминати групки шумних школярів, я таки наштовхнулась на одного з них - мого однокласника Андрія. Наскільки я знала, він достатньо адекватний і вихований, щоб не облити з усіх сторін матом. А якщо спробує, то нарветься. Однак якоїсь неприємної реакції я не отримала, хоч і врізалась на всій швидкості йому у живіт. Він тільки просипів щось і зігнувся навпіл. Поки ні він, ні його друг-придурок не встигли зупинити мене, я вирішила за потрібне швидше зникнути. Отож, заздрили мені і Перша, і Друга космічні швидкості. Алік зустрів мене розхристану, червону і трохи налякану.
-Оришко, що з тобою? - Він запитально глянув на мене. - Кицю, так погано з історією, що ти вирішила тікати від розлюченої пантери здіймаючи куряву?
-Та, я .. - між важкими вдихами намагалась розповісти я, - врізалась .. в Андрія. Він то, може, .. і нормальний, та Родіон - то .. інша історія. Такий, що і вендетту влаштує за друга, придурок.
-Так ти через це, кицю, переживаєш? - Легковажно засміявся Алік. - Я то подумав, що двійку схопила. Потім, зустрівши мій сердитий погляд, Алік вирішив пояснити. - Андрій проти тебе і кроку не зробить і Родіону не дасть.
-Поясни!
-У нас є ще десять хвилин, тому ми ще встигнемо випити чаю. Ходімо, Оришко, там надто банальна історія.

За словами Аліка, минулої п'ятниці, коли ми з дівчатами пішли до медпункту зважуватись, хлопці із усією скрупульозністю і азартом обговорювали нас, однокласниць. Згадали навіть Ганьку, що в минулому році переїхала до міста. У тої, писаної красуні, бачте вуха завеликі. Моя сусідка по парті були признана затовстою, сусідка з третьої - палицею, з другої - дурною і недалекоглядною, а я взагалі то нічого, якби не страшненьке обличчя. Алік, як він зазначив, був людиною глибоко чесною, отож не заперечив, за що і отримав, уже від мене, смачного штурхана. Тільки коли Родіон висував паскудні теорії щодо моєї зовнішності, наказав йому стулити пельку ніхто інший, як Андрій. Тепер останній страждає від цілком дружніх жартів усього хлопчачого колективу. І хоч би раз сказав, що не вважає мене гарною йому парою, Андрій стримано мовчав.
Отож він, Алік, на всі сто відсотків впевнений, що Андрій у мене палко закоханий. Ця історія викликала у мене приступ нестримного сміху. Оце тобі і хлопці! На ділі - гірше торговок.

Згодом, ввечері я задумалась, що, якщо це правда, то мати при собі закоханого хлопця не так і погано. Багато перспектив на майбутнє.