Мій чужий хлопець

Проблеми вирішуються у ліжку з дівчиною

Рожева штора у горох, химерний бабусин килим, дерев'яне вікно і квіти на ньому. Шум і дівочий дзвінкий сміх. Шурхіт одягу. Тьмяне світло ліхтарів за склом і непевна поступ випадкових перехожих. Духота. Невпевненість. Нудьга. Така вона дівоча вечірка для інтроверта.
А ще дратуюче передчуття чогось справді поганого, як, бува, знаєш, що обов'язково втрапиш в халепу. Чи, може, дурні запитання з боку подружок і проходження любовних тестів так на мене подіяли? А, можливо, тривожний вузол у душі - ніщо інше, як «червоні дні», що невпинно наближаються? Отож, що б це не було, а такі моменти краще перечікувати вдома у компанії книжки, загорнувшись по самі кінчики вушок у плед.
Нестримний потік інформації, хто з ким поцілувався, а хто розстався, можна було порівняти із скрипом твердої крейди по дошці. Проте, очевидно, усім, крім мене, так не здавалося. Маринка, улігшись на подушку, ледь не з відкритим ротом уважно слухало маячню запрошених десятикласниць. Оля відключилась від реального світу, поринувши у світ смартфона. Таку розкіш, на жаль, я собі дозволити не могла - свій телефон я безпечно залишила вдома. Батьки могли спокійно передзвонити мамі Маринки і переконатись, що я на місці, тому хвилюватись за мене не було сенсу.
У голові гуло єдине запитання: «Коли ми повкладаємось спати?». Я, чесно, була готова хоч зараз, о восьмій, аби тільки у тиші. Хоча, не варто бути ідеалістами і марно надіятись, що після того, як вимкнеться світло, дівочі голоси стихнуть. Натхненний гам поступиться місцем палкому шепоту. А це, мабуть гірше, за інтеграл з усією тригонометрію. Щоправда, остання - найстрашніше, з чим я коли-небуть мала справу.

-Що ти така сумна та невесела, Оришко? - звернулась до мене одна з десятикласниць, ім'я якої пригадати було не в моїх силах.
-Віддала усю свою енергію тобі. Ось чому ти гигочеш за трьох.
-От стерво! - Процідила тихо дівчинина, враз ставши схожою на мокре шипляче кошеня.
-Я чула. - Оля і Маринка весело засміялись, подруга ображеної несміливо посміхнулась, повторюючи за ними. Цікаво, що десятикласниця не захотіла стулити пельку, вирішивши, що таки краще продовжити безглуздий обмін люб'язностями.
-Може, бісишся, що твій Алік не прийшов? - Та дався їм всім «мій» Алік! Нікому не спадає на думку, що, крім кохання і дружби, дівчат цікавить література, їжа та інші природні потреби? Хоч хтось кидав цікаву книжку посеред напруженого моменту? Я - так! І замість того, щоб дізнатись, хто таки виліз із проклятого підземелля, я веду примітивний діалог.
-А ти знаєш хто це? - Звичайно, я не могла бути абсолютна впевнена, що вони не знайомі. Однак, наскільки я знаю, Алік не мав звички мати справу із тими, що тільки антимонії і розводять.
-А він тобі звітує? - Аж вишкірилась на мене нещасна десятикласниця, що у погоні за спокійною глузливістю виглядала вкрай жалюгідно.
-Якщо ти задаєш мені питання, де він, очікуючи отримати відповідь, то маєш знати, що він, безумовно, повідомляє мені про більшість аспектів свого життя.
-Жалюгідний підкаблучник. - Вигукнула дівчинка і мерзенно для мого вуха засміялась.
-Ах, знати б тобі, дитино, що таке справжня дружба. - Позіхаючи мовила я. - Бо, бачу, щось у твоїх переконаннях чи, може, вихованні не так.
-Ой, Оришко, ти казала, що у тебе голова болить? - Я кивнула Маринці, яка так вчасно втрутилась. - Сходжу вниз, запитаю у мами, у неї має бути якась пігулка, а ти поки полежи..
-.. у тиші - додала Оля.