Вона побачила мене не одразу. Ще декілька секунд я могла спостерігати її розслаблене обличчя, легку посмішку й напівзаплющені, трохи хмільні очі. Та ледь Маринці довелось зустрітись зі мною очима, весь дурман, здавалось зійшов одночасно. Вона, ніби вагаючись, зробила декілька кроків мені назустріч.
-Що за фігня? Чого ти мене ігноруєш увесь тиждень?
По правді кажучи, мені було приємно дізнатись, що з Маринкою усе добре і вона не вмирає в своєму ліжку від гарячки. Проте зараз її квітучий вид розбудив у мені воістину первісні пориви. Я свердлила поглядом Маринчине обличчя. А вона просто на секунду заклякла від мого запалу.
-Ну, я.. Мені сьогодні стало краще, - вона ніяково посміхнулась.
-Кого ти дуриш? Нащо це все було? - я, мов шалена істеричка, майже зірвалась на крик. - Що у біса ти мені хотіла розповісти?
Маринка мимовільно поморщилась від звуку мого голосу. Наша (точніше моя) запальна сцена біля входу починала привертати увагу, і якісь дівчата за кілька метрів вже ледь не тикали пальцями у наш бік.
-Добре, ходімо, - урешті кивнула вона.
Маринка обернулась, жестом показавши, щоб я слідувала за нею. Ми минули так званий «фейс-контроль», а точніше кількох в дупель п'яних юнаків, що загороджували вхід, коло наших спільних знайомих, сам танцпол, кілька темних дверей у задній стінці клубу і нарешті дійшли до стола «діджея» (хлопаки у самому кутку з колонкою).
-Тобто найзручніше місце для розмови: це? - саркастично кинула я.
Проігнорувавши мою репліку, Маринка вказала на крихітні двері прямо за тим хлопцем, «хазяїном звуку». То виявилась невеличка комірка розмірністю, мабуть, метр на метр. Ми опинились ніс до носу. Я згадала усі фільми, де нещасну дівчину, яку втягнули у «веселу» компанію, змушували йти цілуватись до комірки з хлопцем, на якого вказала пляшка. Це викликало у мене бажання поблювати. От якби їх там зжер якийсь монстр.. Ах мрії, мрії. Ці думки викликали у мене посмішку. Маринка подумала, що то на її рахунок і теж посміхнулась, трохи розслабившись.
-Ти збираєшся говорити? - уже більш спокійно сказала я.
-Так, - вона в
запевнила мене. - По-перше, вибач. Я так боялась тобі сказати, що переховувалась увесь тиждень.
-Серйозно? - я підняла брови.
-Це просто, розумієш, не мій секрет, - вона поклала руки мені на плечі, - вірніше - не тільки мій секрет
-І? - спробувала змусити її говорити далі.
-Оришичко, лапонько, ти тільки спочатку не злись і знай - гінець не винний...
-МАРИНКА БЛІН! Ти скажеш чи ні?!
-Так, добре, - вона набрала у груди повітря, - річ у тім, що..
ВИ ЧИТАЄТЕ
Мій чужий хлопець
Novela JuvenilІснує дві версії цієї історії. Обидві про дівчат шістнадцяти років, у кожної є коханий хлопець і певне місце в соціумі. Їхні долі схожі, але такі різні водночас... Я вам розповім, чи можливо стати успішною маніпуляторкою, коли ти ледь не закохана, і...
