Маринка сиділа на призьбі бабусиної хати, розтираючи по щоках гіркі сльози. Вони змішувались із тушшю, залишаючи по собі сірі плями. Баба Ната не могла не почути ті надривні схлипування на своєму обійсті, і тому постукала у шибку зсередини, ніби запрошувала незвану гостю до себе. Двері із скрипом відчинились - Маринка боязко переступила поріг вбогої домівки. «Відьма» - казали злі язики по селу, і навесні завжди лицемірно замовкали, бо таких саджанців, як у баби, не було ні в кого.
І все ж для сільських мешканців вона залишалась нелюдимою, гостроязикою ворожкою, що приязно посміхалась лише дітям. За напіврозваленою хатою знаходився розлогий фруктовий сад, який ще, мабуть, років десять тому справді процвітав. Та й багато років по тому, хоч дерева особливо ніхто не доглядав, восени збирали непоганий урожай. І з'їдали його, звичайно, діти. Маринка знала, що завжди залишиться для баби Нати дитиною, хоч час від часу заперечуватиме це і кидатиметься гучними фразами. Знала вона ще й те, що двері будинку назавжди залишаться для неї відчиненими.
- Купила оце собі в секонді новий халат, - в передпокій вийшла низька, висохла від тяжкої роботи на городі, бабуся в дійсно «новому» кольоровому халаті, - а чо' ти це на призьбі розсілась? Я тобі потом почки лічить не собираюсь.
- Та просто, - шмигнула носом Маринка і спробувала посміхнутись. - Тобі дуже личить.
- Ну а як же, твоя баба отхватить уміє, - вона розвела руками. - О-о-о, а шо це за соплі-сльози?
- Мене ніхто не любить, - остаточно розревілась Маринка.
Баба Ната тільки саркастично усміхнулась на це, прошамкала за її спину, щоб зачинити двері і пішла заварювати чай. Маринка ще трохи похникала на порозі й попрямувала до кухні.
На газовій плиті весело кипів чайник. Баба Ната скрушно похитала головою дивлячись на онуку й зачала рвати усякі травки, підвішені над стелею. Їх там було, ой, багацько. І не усяка тільки м'ята і меліса. Маринка їла-пила те зілля з дитинства й досі не могла розпізнати щось складніше за лікарську ромашку. От і зараз запах заспокійливого чаю пізнала, а що там - знала тільки бабуся. Стара, до речі, собі навіть і чашки не діставала. Не соромлячись плеснула собі у келих самогонки, й байдуже, що вже за сімдесят.
- А т-тобі м-м-можна? - заїкаючись від істерики недовірливо спитала Маринка.
- А кого то обходить? - задоволено причмокнувши, відповіла баба.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Мій чужий хлопець
Teen FictionІснує дві версії цієї історії. Обидві про дівчат шістнадцяти років, у кожної є коханий хлопець і певне місце в соціумі. Їхні долі схожі, але такі різні водночас... Я вам розповім, чи можливо стати успішною маніпуляторкою, коли ти ледь не закохана, і...
