Мій чужий хлопець

Вірю-не вірю

П'ятниця, субота, неділя... Ні звісточки, ні есемески, ні дзвіночка. Андрій не нагадував про себе. Можливо, я якось не так вчинила, коли не дала конкретної відповіді? Але.. але мав би він зрозуміти моє збентеження. Чи й правду казала баба Катря, шо «тим мужикам правду матку треба рубати»? Ох, Оришко, Оришко, що ж ти робиш? Здогадки, здогадки, здогадки.
На вечір неділі починало здаватись, що усе мені наснилось, і я потроху сходжу з розуму. А як, перепрошую, пояснити те, що вже двічі Аліка назвала Андрієм? Хтось скаже: «Авжеж, буває. Ти, крихітко, закохалась по самі вуха». І цей «хтось» - ніхто інший, як мій найкращий друг. Проте я не думала, що ця мимовільна симпатія перетвориться на одержимість. Андрій не дзвонив. Ну, чому, чому він не дзвонив?!
Здавалось, уже всі, хто зі мною як-небудь знайомий, в курсі, хто мені подобається. Я отримала по чотири повідомлення від Олі з Маринкою, дзвінок від Марти і навіть повну жовчі есемеску від десятикласниці (звідки вона взагалі узяла мій номер?!). О, і акцію кепкувань від Аліка. І, якщо дівчат можна було без проблем проігнорувати, то від цього упиря здихатись не так просто. Якби я повністю обмежила будь-які контакти, то мої батьки мали б привід затягнути мене на серйозну розмову. А під час цих провокації є шанс виляпати все і трохи зверху. Отож, ці вихідні я жила в режимі пінгвінів з Мадагаскару - «посміхаємось і вітаємо». А це взагалі-то не так просто!
Хочеться, щоб швидше настав понеділок. Отак от: заплющив очі - прокинувся, а ти вже в школі, отримуєш відповіді на свої питання. Однак на годиннику чверть на дев'яту, а я все ще не знаю, куди себе подіти. Навіть мама сьогодні вільну дала, і батькові не потрібно було тримати пенька, поки він дрова пиляє. І в усі інші дні я б, чесно, раділа, а зараз вчу вірш Костенко поза програмою. Ці її рими, і розділові знаки! От правда: від будь-якої закоханості відволічуть. Чи, може, «Марусю Чурай» узяти? Їй, кажуть, ще гірше було.
Дзвінок. На столі завібрував телефон. «А, може...», - радісно тьохнуло серце. Та ні. То виявився надокучливий Алік. І хто взагалі в такий час дзвонить?

-Чого тобі? - Не стримуючи розчарування гаркнула я в слухавку.
-Скажи фізику. - Пролунало благальне з того боку.
-Параграф одинадцятий, номери .., - почала перераховувати я.
-Хвилинку, навіть не дорікнеш і не спитаєш «а шо мені за це буде»?
-Нема настрою.
-О-о-о, в мене є така історія.. Коротше, я тут побалакав з мамою, і вона мені дещо розказала про нашу пар..

Останнє слово я так і не почула, натискаючи на «Завершити виклик». Адже часом, горіти мене у пеклі і тд, бути хорошою подругою не хотілось. І плювати, що це найкращий друг із важливою новиною. Я стерва. «Ти знервована, заклопотана дурепа», - підказувала підсвідомість. Чомусь вона мала голос Аліка. І справді - варто передзвонити, пояснити, зіслатися на перебої в мережі. Однак Алік вважав по-іншому, бо після першого ж гудка скинув. От що-що, а ображатися він завжди вмів!
Трохи подумавши над цим, трохи покартавши себе, я лягла спати. І снилось мені сіре туманне нічого.
А ранок почався із холодного душу, бо гаряча не встигла нагрітись (клятий бойлер), мілкого дощику і запланованої пробіжки. І, якщо, до «того самого моменту» я не раз бачила Андрія на паралельній вулиці, то зараз, крім знайомих бабусь, не зустрівся ніхто. Очікування підігрівало кров. Мені не було холодно. І без дзеркала я могла сказати, що мої очі палали, світились нездоровим блиском. От як воно, коли у тебе надто виразна міміка.
Школа зустріла мене буденністю зелених коридорів, ображеною пичкою Аліка та нездоровим інтересом дівчат. І якщо перше - ніщо інше, як незмінний антураж, то з останніми двома потрібно було щось робити. Знаючи Аліка, просити вибачення так швидко у нього - безглуздо. А зі скупченням юних не навчених, але здібних відьом, можна було просто не говорити. Таким чином я опинилась на останній парті ряду біля вікна.
Очі знайшли Андрія, серце боязко підскочило, проте ні словом, ні жестом я цього не видала. Адже, як довести, хто тут незалежний і головний? Бракована логіка підказувала вдати, ніби нічого не сталось. А оскільки інших варіантів не запропонували, я дотримувалась цієї стратегії. Заглянув би хтось мені в серце - ошалів би: як так можна?! В голові одне, в серці друге, на язиці - третє. Чому ж він сам не підійде до мене?