Мій чужий хлопець

Підлість

Здавалось, поглянула на чорний кволий сад, опустила очі у зошит для підготовки для ЗНО, а коли підвела голову, щоб перевести подих, дерева дихали важким білим цвітом. Отак летів час. А запах абрикосових пелюсток кликав у вимір, де нема поспіху. Де завжди панує весна.

Андрій легенько торкнув мене за плече.

- Гм?

Я перевела свій затуманений погляд на його схвильоване обличчя.

- Знову випала з реальності? - луна його незлобивий докір.

Із посмішкою хитаю головою. Він списує мій стан на сонність, і дивлячись на його постать в ореолі ранкових променів, роблю вигляд, що так і є. Сьогодні день пробного ЗНО. Сумлінно провчившись пів ночі, я ніби назавжди втратила почуття важливості цього дня. Хотілось лежати у гамаку і дивитись у мінливе весняне небо. Цей свій стан я називала «натхненний пофігзм».

За п'ятнадцять хвилин нас мали на останок перерахувати, десять раз перехрестити, посадити в автобус і відправити у найближчий коледж невизначеної науки перевіряти ту саму, гм, науку? Отже, писали ми сьогодні українську мову. Звичайно, від пробного не відмовився ніхто. Тому о шостій раку у вівторок я мала можливість споглядати сонні й незадоволені моськи своїх однокласників. Дехто, як я, дрейфували на межі сну і реальності, хтось не відривав очей, тобто рук, від підручника для підготовки, а були такі, що виглядали так, ніби зібрались на багатообіцяючу прогулянку.

Я оглянулась. У декількох метрах від мене, біля входу, стояла Маринка у групі дівчат і втикала в телефон. Лише кинула на мене холодний погляд і знову втупилась. Б-р-р. У протилежному боці, поряд зі стежкою, стояли хлопці. Родіон між дерев сидів на пеньку витягши довгі ноги і сіпався поглядаючи на вчителів - закурити чи ні? Були й парочки, як ми з Андрієм, яких інші обминали стороною. І якось я подумала, що, дійсно, крім Андрія з Аліком, припинила спілкування з іншими. Вимушено знаходилась в ізоляції. Тобто виходить, якщо якимсь чином я розстанусь з Андрієм і посварюсь з Аліком, мені ні до кого буде звернутись? Морозна хвиля пробігла спиною.

- Замерзла? - ласкаво глянув Андрій на мене з висоти свого росту і приобійняв за плечі.

І хоч ранок виявився сьогодні холодним, а сонце ніскілечки не гріло, затремтіла я не від того.