Мій чужий хлопець

Закоханий

За усіма цими зимовими консультаціями, які неухильно потрібно відвідувати, спілкуванням із подружками і родичами, підготовкою до ЗНО, я зовсім забула про свій день народження, що невпинно наближався. Я не бачила особливої важливості цього свята, але усе-таки як-не-як готувалася. Сидіти вдома за широким столом у колі сім'ї здавалось обтяжливим, вирватись на деньок з друзями до районного центру - виснажливим, а просто скласти руки - нудним.
Отож, було вирішено, якщо дозволить погода, провести увесь день в старому кар'єрі катаючись на лижах чи санчатах. Цього року сніг випав по коліно, важким покривалом вкрив землю. Кожного ранку я хвилюючись поглядала на термометр: чи не стало тепліше. На щастя, показник залишався незмінним - нижче п'ятнадцяти за Цельсієм.

Уже інше питання, як поставились батьки до моєї ідеї. По-простому: покрутили пальцем біля скроні - «не за горами ЗНО, а вона собі грип збирається заробити». Після довгих й виснажливих перемовин ми домовились на нейтральні дві години на морозі, і то - вона раз у раз перепитувала мене, чи впевнена я у своєму рішенні. Батько ж січневого ранку мого особливого дня увірвався о шостій годині з криками «Доню, я знайшов!!». І змушена була я прокинутись не заради подарунку, моїй увазі представили латаний перелатаний пухових, як то кажуть, - поперек себе ширший. Щоб не замерзла.

О дев'ятій, коли я вже нормально продерла очі, на столику біля ліжка лежала китиця горобини (а де ті квіти взимку в селі знайдеш?) і невеликих конверт. Невже подарували гроші? - не дуже зраділа я, адже щоразу наголошувала, що люблю більше подарунки від душі. На диво, то виявились квитки на концерт моєї улюбленої групи, яка у березні приїжджала до міста. По писку, сміху і сльозам щастя батьки здогадались, що я прокинулась. Цей мав бути найкращим.

Об одинадцятій біля закинутого кар'єру зібралась компанія справжніх закутаних у сто шарфів сніговиків. І хоч я була тричі домашньою, ці люди змушували мене забути про це. Дівчата стояли окремою купкою, стріляючи очима навколо. Головною у цьому скопищі чарівних відьом, безсумнівно, виявилась Маринка. Саме вона, рішуче відштовхнувши Андрія, перша кинулась мені на шию, і обмотала її зверху блискучою і абсолютно вразливою перед січневими морозами шовковою хусткою. Я випадково перевела погляд на Андрія, той іронічно посміхався й ховав посмішку у комір.

- Можливо, ти думаєш, що це непотрібна річ, - вгадавши мої сумніви, повчально сказала вона, - але я гляну на тебе влітку, коли цей елегантний шарфик пречудово відтінятиме твої очі.
- Невелика ремарка, - тихо, з іронію в голосі проспівав Алік. Я спершу не побачила його. Так дивно було чути його голос. - Щоб ти знала, зелений не пасує до синього. І, - він зробив невелику паузу, щоб заінтригувати інших, як завжди умів, - той колір відтінятиме хіба що синяки у Оришки під очима.