Пуста голова він нав'язливих думок – те, чого я прагнула останні місяці. І коли нарешті мавпочка із мему била в свої тарелі в моїй макітрі, я б могла нарешті заспокоїтись, однак натомість тузі прийшло почуття вини через відсутність продуктивності. Отака вона двояка ця людська природа!
Вчорашній день, що подарував мені зустріч з Аліком, замість того, щоб стати приводом вихору думок, дав нарешті спокій. Тому я схильна називати цю зустріч подарунком, а не пинком під зад. Пора б було уже нарешті прийняти той факт, що дружбі кінець, і дещо вже ніяк не виправити. Усе ще було сумно, але це був не той сум, що з'їдає зсередини, а відчуття, коли достатньо трохи посидіти наодинці з собою або з котом в обіймах, поплакати і подивитись дурний тікток і він відступає як туман літом зранку.
Говорячи про туман, він мене подобався, але не коли на бігу я боялась, що перечеплюсь через ногу і зламаю собі щось в переддень від'їзду.
Тому цього ранку я залишилась вдома спати, замість того, щоб устрибувати у батькові шорти й бігти спалювати калорії. Все ж я знала долю і усі її попередження: день перед від'їздом – це найкращий день, щоб трапилась якась халепа. Тому єдиним планом було зустрітись ввечері з Маринкою у неї вдома і якомога раніше лягти спати. До зустрічі ж я думала взагалі не виходити з своєї кімнати і найближчі шість годин провести плюючи у стелю.
Навіть батьки відчували відголоски мого настрою з вітальні і не турбували без приводу. І хоч деякі приводи все ж були, я чула як батько шикав мамі, коли вона вже рвалась у мою кімнату доручити нагальні справи.
Я переказала подробиці вчорашньої зустрічі Маринці. Спочатку я не хотіла розповідати взагалі, адже здогадувалась про її реакцію. Урешті решт вона була не такою гучною, однак приблизно такою, як я і думала: Маринка кричала з досади у слухавку і поривалась прийти у гості. Це було занадто, тому ще довгий час я намагалась завернути її звинувачення Аліка у більш мирне і філософську русло, однак не могла не визнати, що відчувала себе набагато краще від її підтримки.
І хоч її цілком справедливі питання: «Невже він не вибачився?» Невже навіть не спробував пояснити?» теж резонували в мені, я так і не змогла донести Маринці, що цього і не станеться. А чому не станеться пояснити я не могла. Не знала таких слів, але була впевненою – ми з Аліком уже пояснились без слів. Як післясмак наших стосунків, коли ми розуміли один одного мовчки, так і закінчилась дружба – без виправдань, але з усіма крапками і лапками.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Мій чужий хлопець
Teen FictionІснує дві версії цієї історії. Обидві про дівчат шістнадцяти років, у кожної є коханий хлопець і певне місце в соціумі. Їхні долі схожі, але такі різні водночас... Я вам розповім, чи можливо стати успішною маніпуляторкою, коли ти ледь не закохана, і...
