Тиждень пролетів непомітно, як, мабуть, і має бути у напруженій підготовці до ЗНО. Як я не визирала минулого понеділка Маринку зі шкільного вікна - може запізнилась? - проте вона не з'явилась. Як і не прийшла день потому. І так ігнорувала заняття увесь тиждень. Її не дуже впевнене «захворіла» знаходило недовірливий відклик у моїй душі. Але я усе-таки вирішила не втручатись, хоч, мабуть, варто було б її навідати. З думками, що у Маринки таки бездушна черства подруга, я присвятила більшість свого часу підручникам.
Цей ентузіазм добряче контрастував з ледь не місяцем прокастинації, якою я займалась у грудні-січні. Мама начиталась постів у фейсбуці по сімейній психології і вирішила на практиці перевірити свої «навички» . Елемент «довірливої душевної бесіди» дався мені важко.
- Як там ваші стосунки з Андрієм? - неймовірно м'яким тоном.
- Та нормально, мам, - втиснувшись усім тілом в диванне сидіння, сиплю.
Батько тим часом сперся на дверний косяк і беззвучно рже. Мама різко обертається на нього, і цей жест дає мені можливість перевести подих. Одними губами кажу батькові «поможи». Він підморгує.
- І як з тобою говорити?! Коли навіть про те, що ви зустрічаєтесь, я дізналась не від тебе, - тепер у голосі з'явились знайомі мені стервозні нотки.
Тато, не втрачаючи часу, ледь не блискавично придумав, чим відволікти маму, і дати мені шляхи для відходу.
- Оленко-о-о, дивись кіт крису приніс! - із захопленням прогримів його голос.
- Ой, Боря! - вона сплеснула невдоволено руками, але усе ж підвелася.
Заходячи до своєї кімнати я встигла почути мамине роздратоване з кухні: «І де той пацюк?». І батьків радісний сміх: «Та з'їв! З'їв, поки ти йшла. Що там їсти».
Але ті мамині закиди - дрібниці порівняно з всемогучими логарифмічними рівняннями. Усе ж не будемо про математику! Більшість свого «вільного» - у лапках - часу я проводила у своїй кімнаті, намагаючись зібрати докупи усі знання, що могла отримати за 11 років у школі. Репетитори у мене ж не по всім предметам!
У якийсь момент гортати сторінки величезних посібників набридло, а знання, коли саме відбулась битва під Синіми Водами здалось неважливим. Отож, щоб якось відволіктись, я вирішила чи не раз за три тижні зайти у наш дівочий телеграм-чат. Н-да. І ось він - ще один спосіб усвідомити, що я найжахливіша у світі подруга. Як? Ні, навіть не так. ЯК? Як можна жити, ніби в бункері? І правду кажуть, закохані - що сліпі. Якщо на цьому тижні моє життя завмерло на точці виколоте коло, що значить значення не включене, що значить алгебра головного мозку, то у дівчат воно вирувало.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Мій чужий хлопець
Teen FictionІснує дві версії цієї історії. Обидві про дівчат шістнадцяти років, у кожної є коханий хлопець і певне місце в соціумі. Їхні долі схожі, але такі різні водночас... Я вам розповім, чи можливо стати успішною маніпуляторкою, коли ти ледь не закохана, і...
