Мій чужий хлопець

Очікування

Уперше за довгий час на моїй кухні зі шпалерами у сіро-білу смужку пахне не домашнім вином. І це не головне, що вибивається із загальної картини запустіння, яке відчувається лише в сільській хатині взимку. Яскрава цятка на пістрій скатертині дерев'яного столу - Алікова рожеву кружка, що до цього два місяці пилилась у шухляді. А ще - його синій наплічник на табуретці у кутку, пуховик, складений поверх, і мокрі сліди від взуття. Та то все фон - приємна оку дрібниця. Він сидить, просто й невимушено, навпроти мене, а я мовчу, бо втратила дар мови від питань, що тиснуть голову.

- Для такого випадку злітав у магазин за твоїм улюбленим, - Алік підморгує і тягнеться рукою до шухляди, в якій лежить штопор. - Ледь не вбився, поки біг, - серйозно! - справжня ковзанка, - кидає мимовільний погляд у мій бік і повертається до роботи, - Звичайно, дід Орест не вважав зайвим згадати, що я придурок, який у селі, де кожен другий гоне самогон, купує вино.

У цей момент пляшка з характерним звуком «стріляє» й Алік відразу підставляє першою мою кружку. Джентльмен, безсумнівно.

- Але продав-таки, - він трусе перед моїм носом своєю чашкою, повною до країв вином.

- І як він тобі, неповнолітньому, відпустив..? - ніби у простір кажу я. - Хоча, що я питаю: одним словом...

- ...Прібиль! - закінчує він за мене голосом діда Андрія.

Хвилини дві ми сидимо у мовчанні насолоджуючись. Алік - вином, бо усе-таки воно його улюблене. Я взагалі не по спиртному, просто колись йому сказала, що від цього напівсухого не воротить після двох ковтків. Я балдію він атмосфери і нього - відвертого і рідного. Батьки на роботі й ніяк не можуть стати свідками морального падіння їхньої дитини, а Андрій досі не в курсі, що ми з Аліком ніби як помирились. Хоча, коли мені було йому казати - ми ж не зідзвонюємось щогодини, щоб потеревенити просто так, «для галочки» у списку ідеальних стосунків. В останній раз він із захватом говорив тільки про математику і те, що у ці вихідні збирається безвилазно проходити ЗНО минулих років. Потім згадав щось про Родіона і доту, а я то погано вловила, бо увесь час посміхалась і закочувала очі. Загалом я зрозуміла, що суботу й неділю Андрій хоче провести нарізно і залишилась задоволеною, що наші бажання співпали.

Я п'ю і ледь-помітно кривлюсь, бо ще не дуже звикла до алкоголю. Алік тим часом, дурнувато посміхаючись, в одній руці тримає кружку, в іншій - телефон, й переписується з кимось. Приятелів з навколишніх сіл і просто пересічних співрозмовників йому завжди вистачало.