Мій чужий хлопець

Питання

Я лежу під боком у Андрія. На ньому темно-синій светр з об'ємними «косами», як каже моя мама. Мій улюблений. Мені думається, що він то добре знає, і саме тому сьогодні обрав його. Але то пусте. Усе-таки варто залишити підліткам простір для позерства.
Замість того, щоб припасти до його сьогодні таких смачних губ і викинути дурню з голови, уявляю, що Маринка голосно посміялась б з ходу моїх думок.

- Про що задумалась? - Андрій трохи припіднімається з лежачої позиції і заглядає мені в очі.
-Це так помітно?
- Та ні, - він сміється і навколо його очей утворюється розсип складочок, - просто телевізор зовсім в іншому боці, а ти вже хвилину гіпнотизуєш двері. Можна було б припустити, що фільм вже надто нудний і ти б пішла додому, але не хочеш мене образити. Або, - він робить сумну міну, - я для тебе вже надто непідходяща компанія.
- Або-о-о, - я зручніше вмощуюсь, - сцена, де доктор Лектер вгризається в плоть офіцера мені не по душі.
-Як? - він робить великі очі, - Тобто, ти хочеш сказати, що взагалі не поважаєш безсмертну класику канібалізму? Ну, тоді й не знаю про що нам говорити.

Я повертаюсь так, щоб опинитись зверху. Відстань між нами - сантиметрів десять. Маринка б у цей момент змахнула сльозу гордості за мене. І ця її учениця ще декілька місяців тому трусилась при думці про таке.

- Може, поговоримо про математику..?

Підкол не вдається - Андрій задумливо дивиться на мене, ніби намагається відшукати в моїх очах відповідь на якісь свої запитання.

-Що трапилось? - я кладу руку йому на груди, підбадьорюючи. - Що ж, доведеться змиритись, що твоя дівчина не вміє жартувати.

Андрій зітхає і накриває мою руку своєю. Інша знаходиться на моїй спині. І від того так тепло і трохи бентежно.

-Це буде складно, але я впораюсь, - він легенько торкає мої губи своїми, - обіцяю.

І як вони дихають в такому скрутному стані? Затримують повітря? Його язик витворяє в моєму роті неймовірне, а я думаю про дайверів. І відриватись не хочеться! Хоча, порівняно з «колегами» мені не відкривається вид на чарівні морські глибини, але зорі точно.

Коли ми нарешті зупиняємось, щоб вдихнути повітря, я починаю здогадуватись, як виглядаю збоку. Волосся розкуйовджене, очі мерехтять, мов від вина, щоки червоні і губи до того ж припухлі. І все це - ніщо інше, як сканування стану Андрія.

-Я так тупо завтикав, бо намагаюсь не згадувати про математику, - ні з того ні з сього видає Андрій.