Мій чужий хлопець

Дівчина з минулого (ч.2)

Ганьку я не бачила більше року. Та й тоді, коли ми ходили до одного класу, то особливо не спілкувались. Вона завше воліла сховатись у свою мушлю і жити сірою мишкою. Зараз дещо змінилось. Навіть не у зовнішності - у погляді. Хоча, варто зізнатись, виглядала Ганька не дуже. Каштанове ніби зранку не чесане волосся вільно спадало за спину, під очима кола, губи потріскані з залишками вчорашньої помади.

Вона здавалась старшою за свій вік. Може, за рахунок одягу темних кольорів, може, - через сповнені смутком сірі очі. На якийсь миг я пожалкувала, що взагалі поплелася за нею - відразу видно, що у людини не все гаразд. Чесно, вислуховувати чуже ниття я не збиралась. Шансу зробити вигляд, що не пізнала, у мене було, адже Ганька вже оцінюючи роздивлялася мене. Це був дещо байдужий, спокійний погляд, який так відрізнявся від раніше знаного мною сором'язливого, трохи наляканого виразу великих очей.

- Не твій день? - замість привітання м'яко запитала я.
- Щось типу того... - посміхнувшись, відповіла Ганька. - Поспішаєш?
- Маєш пропозицію?

У відповідь вона тільки знизала плечима і поманила мене за собою. Отак двориками й малолюдними сквериками ми дібрались до якоїсь забігайлівки під назвою «Безтурботний М.». Вивіска була настільки затертою, що здавалось, ніби остання «М» - то вимушений захід, залишок колись іншої історії. Однак це було не важливо, адже в приміщення ми не зайшли, а сіли поряд, на одній з лав через дорогу. Ганька попередньо дістала із наплічника коричневий у червону клітинку плед і постелила, щоб не застудитися. На якусь хвилинку зникнувши за рогом, вона з'явилась із двома великими паперовими стаканчиками кави. Це було дивно і приємно водночас, тому що Ганька таки вгадала, що саме я люблю. Хоча лате - найпоширеніший вибір. Вона трохи помовчала, пускаючи клубки пару через ніс.

- А ти змінилась, - щоб якось розпочати розмову, сказала я, - така доросла, серйозна..
- Безжальне ЗНО й не менш безжальне кохання робить нас іншими людьми, - легко видихнула Ганька. - Тим паче, скільки ми не бачились..? Гадаю, з кінця дев'ятого класу, - вона дивилась перед собою. - Та й тоді ми майже не пересікались.

Розмова йшла складно. Звичайно, тема екзаменів може об'єднати будь-кого, проте мені здавалось, що вона не хоче про них говорити. А спитати, що Ганьку гнітить, я не наважувалась - хто я така, щоб лізти людині в душу? Хоча, може, вона чекає інтересу з боку малознайомої людини?