Мій чужий хлопець

Екстра 1. Один день з чужого життя

-Якщо на тебе презирливо косяться, якщо про тебе пліткують, значить ти не пусте місце...
-Чо'?
Очі Аліка із виразом уселенської нудьги зупинились на Родіонові. Останній, не зраджуючи звичці, зухвало вишкірився. І обидва й досі не могли повірити, що сидять за одною партою.
-Шо ти палиш?
-Фу, ну, і жаргончик твій.

Зараз була алгебра, і спроба поговорити, скоріше, обізвати по усякому один одного, могла бути тотожна до прогулянки мінним полем. Адже Олена Йосипівна вже не вперше підозріло поглядала на четверту парту ряду біля дверей.

-Слухай, а то шо: степінь чи пляма? Дай спишу у тебе. - Родіон по-хазяйськи потягнув на себе сусідський зошит.
-Очі роззуй.
-Пельку стули.
-І чого ти не Оришка..? - Театрально зітхнув Алік.

Після репліки, яка щойно пролунала, обидва зиркнули на третю парту біля вікна, і не змовляючись, закотили очі. Флюїди романтики й усього такого ніжно-тягучого, пахучого і аж липкого змушували пів класу зеленіти із заздрості, а іншу половину - із цілком нормального фізіологічного почуття огиди. Варто зазначити до якої групи належали Алік з Родіоном?

-Динамить тебе подруга, еге ж?
-Ну, не одного мене викинули за облавок, я дивлюсь.

Олена Йосипівна сердито шикнула. А для більшої переконливості ще й грюкнула по столу указкою. Це змусило обох на декілька секунд замовчати. Однак дух суперництва, дух образи, і дух азарту, серед звичайних людей названий «відсутністю інстинкту самозбереження», спонукав Родіона «випадково» пихнути ногою стілець під Аліком. На третій раз останній не витримав і з усієї сили ляснув долонею по спині Родіона. Той різко видихнув. Збоку почувся парний сміх Оришки з Андрієм. Від нечуваної наглості Олена Йосипівна аж замовкла. Очі її, здавалося, ставали червоними і наливалися люттю. У цю секунду хтось зрозумів, що хорошим це аж ніяк не обернеться.

-На вихід. Обидва. - Прошипіла біла від гніву Олена Йосипівна. Указка тряслася в її руці.
-Та.. - Намагався щось сказати у виправдання Алік, однак непомітний для чужого ока штурхан Родіона змусив його замовкнути.

У будь-якій негативній події потрібно шукати свої плюси. Це загальноприйнята, скажімо так, істина. А от у вигнані з класу, крім одиниці в журналі, було ще приблизно двадцять п'ять хвилин вільного часу до кінця уроку. А це просто простір для фантазії. Хоча, мабуть, Родіон так не думав, спершись спиною об стіну і повісивши голову.