Мій чужий хлопець

В собі

Грудневі, холодні, але не сніжні, дні запам'ятались невпинним потоком семестрових контрольних, закликами вчителів нарешті визначитись з майбутньою професією та домашньою метушнею.

Мама нарешті погодилась, що я таки доросла до того віку, коли можна самій обирати свій стиль. Отож, тепер коли я, збираючись в школу, надягала довге сіре кашемірове пальто, та тільки кривилась зневажливо, але мовчала. У школі вчителі все більше і більше нервувались - менш ніж за півроку ЗНО! - та задавали домашнє завдання чи не сторінками. Шиплячи, плачучи і проклинаючи долю, я виконувала вправи з хімії та фізики, хоч вони мені і триста років не здались. Однак, на жаль, це нікого не обходило. Відпочинку не було, і новорічного настрою, відповідно, теж. Андрій допомагав чим міг, і не раз домашнє завдання ми ділили на двох: він мучається з німецькою, яку ми обидва не знали, я ламаю голову над інтегралами на пару з похідною. Щоправда, хоч ми і користувалась даним способом, проте відповідати біля дошки із чесносписаним д/з і абсолютним нулем знань в голові було дещо складно.

Дівчата ближче до випускного, рахуючи дні, вже починали розмови про сукні, зачіски, мейк-апи. А, оскільки я в цій темі, на жаль чи на щастя, розбиралась добре, звертались найчастіше до мене. Я, звичайно, не жаліюсь, але важкувато давати пораду щодо ймовірності вдалого поєднання блакитного та брунатного і намагатись в той же час намалювати графік функції, щоб потім визначити площу через інтеграл невідомої абракадарби. Мама завжди каже, що проблеми треба вирішувати за ступенем нагальності. А що, скажімо, в середині грудня важливіше: закінчити семестр без жодної дев'ятки чи потеревенити про непостійні модні тенденції? Інше питання, що з перерахованого приносить задоволення.

Варто зазначити, що відсутність щоденних пробіжок через погодні умови додали мені кілька зайвих сантиметрів у талії. Одного разу, десь в перший тиждень грудня, я спробувала не відмовлятись-таки від давньої звички-традиції і виперлась на вулицю - бігати. Здорового глузду мені можна не займати, на філейне місце я приземлилась через сто метрів від будинку. Мій феєричний провал підтримав здавлений тріск льоду під задом, гавкіт Дружка та звучний батьків регіт з городу. Більше я не пробувала, адже завжди можна домовитись із фізруком, і додаткові годину-дві проводити в спортзалі.

Маринка з головою поринула у навчання - батьки пообіцяли їй оплатити нове захоплення бальними танцями, якщо вона вступить на бюджет. Для легковажної Маринки, яка ніколи нормально не вчилася, то був той ще челенж. Однак у неї було те, чого мені ніколи не вистачало - цілеспрямованість. А якщо на шляху до великої мрії стати легендарною танцівницею стоїть невелика перешкода - взятись за розум, то вона це зробить.
Андрій раптом ні з того ні з сього вирішив іти вчитись на крутого айтішніка, та не абикуди, а в найкращий ВУЗ країни! І все б було б ні по чому, якби він знав математику. Прірва знать, а точніше - незнань, не зупинили його, і він з усим захватом почав шукати прекрасне у тригонометричних формулах. Та не абиде, а в Аліка вдома. Загалом, це добре пояснювалось - у класі математику стерпно знали дві людини: я та Алік. Та оскільки я її не здавала на ЗНО, Андрій вирішив за потрібне не турбувати черговий раз мене і звернувся до мого друга. Як вони там домовились з противним Аліковим характером, я не знаю, однак не раз і не два Андрій приходив в школу з чорними колами під очима на півлиця - всю ніч тести проходили. ..Чи, може, Алік його бив? Проте, якщо так, то це було дивно, адже чи день Андрій ставав щасливішим - наближався до своєї мрії. А мені залишалось радіти за нього і зітхати над власною нерішучістю, розв'язуючи чергову задачу з хімії.