Кохання та Кров

3

Чим ближче ми до вершини гори, тим більше холоднішає моє сердце.....
Холодні подихи вітру, від яких завмирає тіло.
Мовчазні чоловіки, яким я вирішила порушити тишу.
Коли моя шкіра відчула доторки чогось прохолодного..... с- снігу !
- О Боже Мій !
- Чого ти репетуєш ?
- Ти що, Дикарка ? Ніколи снігу не бачила ?
* «Дикарка», «навіжена ». - вразливі слова для дівчини. Ну що ж поробиш, життя таке суворо коротке, на смак як черствий хліб з пліснявою. Проте, якщо  роздумувати перспективніше, то навіть такий хліб це можливість вижити. Так, у нашому світі складні реалі. 
Тому наше життя можна назвати справжнім «Лайном».
- Пробачте, я справді перший раз бачу та відчуваю це....
- Тобто це ?
- Бро, вона про сніг.
- Так, просто я ніколи не.
( Довірений різко перервав мене)
- Не бачила це, можеш далі і не розповідати. Нікому не цікаво. Проте, найкращим вибором буде для тебе, просто мовчати..
- Але ж..
- Без але !
..
* Його суворий погляд, вбивчий... Він знищує усі хороші емоції. Ось тому я зазвичай стверджую, що джентльменів у наші часи просто не буває.. Тай людей із добрим серцем також. Усі вони уже мертві. Хтось в душі, а хтось по справжньому.
Попробуй бути добрим, коли життя суворе !
Усі стають злими, жадібними воркунами.
Уся Ларсадонія така, весь світ такий,  і я така.....

З кожним днем/місяцем/роком я стаю як усі інші, злою..
я розпочинаю думати, для чого я живу ? Кому я потрібна ? Хто я ?
Усе своє свідоме життя, я виживала. Через брак грошей, я вимушена була красти їжу. Королева, так і не заплатила мені тих клятих триста лаутів.. Через, те що мій батько та інший родовід, частково йшли против влади. Мені пощастило, що я залишилася живою, так як моє існування це ганьба для королеви. Проте, я всеодно люблю її. Якою б злою не була цариця, я повинна її поважати ) Інакше ніяк не можна. Принаймі у нашому світі .
Але, вона змінитися, якщо я дістану їй ту прокляту квітку. Я впевнена усе буде добре ! Як колись, до сварки двох братів. *
                                            ****
Загалом Ларсадонія це земля у якій є : море, озера, річки та гори. У нашому кліматі зазвичай тепло, тому я ніколи не бачила сніг, але уявляла про нього з розповідей рідних. Однак, були рази, коли я вважала його вигадкою, але сьогодні....
Я стою на ньому, я відчуваю його!...
Це просто дивовижно, і так холодно...
- Гей ти ! Давай швидше, а то хочеться як найшвидше позбутися холоду та тебе !
( Обірвав мої роздуми, голос довіреного)
*Здається , він мене справді зненавидів, але за що? За те що я пораділа снігу ? *
Я не відповіла на його обурення, та слухняно попрямувала у їхньому напрямку.
Якби сильно я хотіла відповісти , але просто немала права на це..
У нашій країні "Усі Жінки, Окрім Королеви, Не Мають Прав " — Навіть на обурення, та відповідь, без дозволу.
Тому, чоловіки цим часто користуються...
**

Спускаючись з гори, температура ставала дедалі більшою. Сніг зникав із тла. Однак на цю гору у нас пішло чи не мало часу. Цілий день. Здається, якби не королівська скота, ми б втратили більше часу.
************
Затока «Дут», не є чарівною...
Проте, чим далі ми йшли, тим більше усвідомлювали це.  
Вона не була, як у казках. Вона була брудною...
У ній пливло сміття. Запах був потворним. 
Човен, який находився на ній, був жалюгідним.
* Можливо він також не витримав цього запаху )*
- Залазимо усі разом ! ( старшина)
- Але ж.. вона не виглядає міцною..
- Без але. Ти справді забула, що я тобі говорив ? (Довірений)
* Це неможливо забути, кожне його слово, все далі і далі, засиджувалося у моїй душі. Роблячи настрій дедалі гіршим. *
Проте, човен справді мав вигляд зіпсованого плота. Дерево явно уже прогнило. А сам човен і людину не витримає. Здається я б туди навіть максадонця не посадила, але про це я ще подумаю...
- Кожен бере свою скоту, та по черзі заходить на борт. (Старшина)
- Давай ти перша ! (Довірений)
*Як би хотілося огризтися на це, та пропустити його на човен першим, але ж це неможливо..*
Тому я схопила за повідень скоту, та почала повільно підходити на човен.
- Давай швидше !!!!
- Та йду я ..
Поставивши ногу на борт, я відчула, що не можу йому довіряти. Але ж хто буде турбуватися моєю професійною думкою ? Усім ж начхати. Тож я зайшла на нього потягнувши скоту до себе. На диво усе було добре. За кілька секунд усі стояли на плоту. Ми їхали повільно та спокійно, тишу переривали тільки звуки жаб. На половині дороги, скота почала брикатися, * ймовірно вона вирішила, довести що жінки мають право на все, тому скаржилася, але ж шкода, що це всьоголиж моя уява *
- Сука ! Заспокой її, вона зараз зламає човен !
* -Знову я... *
- Я, що схожа на скотовника ?
- Дуже ! (Відповів довірений )
* Знову він.. Довірений «Бо» ..
«Бобік» , «Боснед», «Борделик», «Бобік». Скільки ж можна придумати образливого в його сторону. Якби я висловила ці назви в голос, ймовірно мене б уже стратили.. Проте, він справді жахливий. Він порівнює своє імʼя із абревіатурою « Босс», та має наміри дістатися серця королеви. Тому він і вирушив в команду розвідників. Він надіється дістати квітку та забрати місце старого короля. По його словам, це буде просто, так як король важко хворий, тому королева, одразу ж скаже йому «так».*
Скота знову розпочала обурення. Цього разу вона зачепила копитом частину човна, від цього невеличкого руху, появилася тріщина.
Ще один рух, та її копита обірвали частину прогнившої деревини. Тому тріщина, переросла у дірку.
- Сука ! На мʼясо цю скоту ! Ми ж зараз усі потонемо.
Справді ж, судно наповнювалося брудною водою. Дірка, спричиняла ще тріщини, а ті тріщини нові дірки. Тому це сміття можна було урятувати тільки у фантазіях.
Вода уточнюю, брудна зі сміттям та жахливим запахом, маючи у собі різні живності та зеленуватий відтінок .
Троє немічних, їхні сумки та три скоти.
Хто ж виграє цю битву ?...