Кохання та Кров

17

Чим дальше ми заходили у ліс, тим більше я дивувалася йому. Він справді був дуже густим . Майже кожен дюйм займало дерево. Проте там були не тільки звичайні дерева, а ще й червоні. * Що за фігня..*
— Лойд.. Чому вони червоні..
— Ти любиш Максадонців?
* До чого тут Максадонці. Він тікає від мого питання, чи справді не знає сам відповіді на нього...*
— Не розумію тебе ..
— Ці дерева зʼявляються там де була пролита кров Максадонця.. Який уже помер.
* Це дивно.. Цих дерев тут безліч... Це якесь кладовище чи що..*
— Мін.. я Маківець.. 
Я мовчала.. Я не знала як реагувати на це.. Я не знала Максадонців у цьому житті, і не могла б повірити що Лойд являється ним.. Він ж не був таким, як його описують старшини. Він був геть інший.
Я нічогісьнько не говорила, коли Лойд продовжив говорити.
— Ті люди, які чекають на нас теж Маківці..
— Вони чекають тільки на тебе! А мене одразу ж убʼють . Я ж Ларсадонська.
Він підійшов ближче до мене, та прошепотів.
— Не вбʼють, поки ти зі мною )
— Це добре чи погано?
— Це уже тобі вирішувати.
Усе життя я чула, що Максадонець це вбивця та зрадник, хоча Лойд і був ще тим вбивцею, але він рятував мені життя не один раз. Він був придурком, але моїм придурком. Хоча він ще сам напевне цього незнає)
Він продовжив.
— Я вбив Бо та Деса.
— Навіщо?
— Це було моє завдання! Я мав вбити і тебе ...
— Але не вбив...
— Так, тому що ти як заноза, застрягла дуже дуже щільно у серці, тебе до біса важко дістати із нього...
Його слова знову опекли мене полумʼям.. Було спекотно. * Я гніваюся, чи насолоджуюся ?..*
— Коли ти тоді прийшла у ліс, то я лишень закопав труп Деса. А коли ти спала, я закопував труп Бо. І це не все що тобі потрібно знати..
— Лойд я не знаю що і сказати. Я чомусь хочу тебе штрихнути в серце.
Я поглянула на його живіт, де нещодавно кровоточила рана. Він ніби спіймав мій погляд та зрозумінням підняв свою футболку.
З під футболи я побачила, прес.. Та шрам. Рани ніби й не було. * Зате прес, я хотіла його тут і зараз.. Яка я щаслива що він не вміє читати думки. А то б я зараз ще б більше палала від сорому..*
— Але.. я ж тебе точно штрихала!
— Це фішка Максадонців. .. Проте ніж був брудний, тому тепер у мене є шрам який нагадує про тебе!
— Ніж був чистий !
— Це ніж Ларсадонця, він в любому випадку буде грязним!
— До чого ти клониш..?
— Мін, ти ніби не помітила що Ларсадонці це пітьма у невинному світі. Їх уже не врятуєш.
— Взагалі-то це усе почалося саме через вас !
— Ти глибоко помиляєшся! Уроки історії можеш взяти у Нейда він тобі із задоволенням усе розповість.
— А ти ?
— Не хочу переводити тему розмови, яку я запланував.
*Здається ми і так її уже перевели..*
— Марвін, документи якого ти знайшла також уже давно мертвий.
—....
Я не хотіла його перебивати, я просто слухала та переварювала усю інформацію в себе у голові. З кожним його словом, дедалі важчало.
— Твій дідусь...
— Припини!
Я не хотіла.. Я не могла говорити про нього. Він помер за Ларсадонію, від рук Максадонця. А я стою тут та розмовляю з одним із ним...
— Мін.
— Достатньо! Я не хочу більше нічого чути, з мене досить.. Я їду додому !
Я пішла у перед, але Лойд зупинив мене.
— Ледь не забула. Лойд дай мені прокляту квітку, чи як її там «Кров».. І забудь мене.
Він усміхнувся. Я знову побачила його ямочки... Його очі знову змінили відтінок...* Як я раніше не могла цього помітити..*
— Чого ти смієшся.. Я ж не сказала нічого смішного.
— Сказала !
Він засміявся і ще більше та промовив.
— Доречі ти їдеш із нами у Максадонію.
— Ні Лойд! Йди до біса!
Я хотіла вирватися, але він і ще сильніше стиснув мене, та згодом узяв на одне плече. * Він взяв мене як якись мішок, із сміттям..*
Я почала стукати руками по його спині. * Скажу чесно, його спина з цього ракурсу виглядала ще сильнішою*
Йому ніби було всеодно, що його бʼють по спині. Він як стіна.
Лойд ніс мене із лісу, до інших Маківців.
Я кричала, Я лаялася, Я навіть плакала, але йому було начхати.
— Лойд, будь ласка, пусти мене.. Я хочу додому !!!!
Він мовчав, усю дорогу як ніс мене. Коли ми ймовірно уже доходили, то до нас підбіг чоловік. Він почав говорити. Я не бачила його лиця, так як мої очі бачили тільки землю, але я чула голос. «Це Нейд...»
— Нейд, скажи цьому придурку, щоб відпустив мене !
— У тебе ще одне імʼя ?
З насміхом вигукнув Нейд.
Проте Лойд так і не поставив мене на землю..