Кохання та Кров

34

МІНА
Королева махнула головою та чоловік  подав фото мені у руки. На фото була зображена маленька дівчинка... вона була схожа на мене, а ще там було фото з документів, на нім був зображений зрілий чоловік. Сльози наверталися на обличчі.... Це був мій дідусь... Той чоловік якого вбили самі ж Ларсадонці... Боги він був Маківцем, і навіть сам про це не знав....
Королева підійшла до мене, та... стисла мене у міцних обіймах. Деймон тим часом здивовано дивився на нас.
—Що тут відбувається ? - Королева і ще сильніше стиснула мене у обіймах. А Деймонова брова піднялася угору.  
—Це вона....
— Хто? - запитав Деймон.
—Як звали твою маму, або бабусю ? - Здаєтсья вона зверталася до мене.
—Донна - Після моєї відповіді Деймонові вуста розійшлися в широкій усмішці.
—Що сталося із твоєю матірʼю ?
—Її вбили за те що вона пішла против королівства.
—Впізнаю її, вона завжди такою була. - Королева посміхнулася
—Тобто ? Я зовсім нічого не розумію ....
Королева взяла мене за руку та повела на лави. Ми присіли, а тим часом Деймон приніс якусь дивну шкатулку. Королева одразу відкрила її та протягнула мені. У ній лежали старі знімки. На деяких із них була зображена моя мати... а на інших де вона із королевою, обнімаються або тримаються за руки. І таких було безліч..
—Ви були закохані в один одного ? - Це найперше що співпало мені на думку.
—О ні.... Ми любили один одного, тільки по дружньому. Ми були як сестри..
—Ви моя тітка ?
—Ні, ми були не рідні сестри... Але я вважатиму тебе своєю племінницею, твоя мати зробила великий внесок в історії...
—Зараз я ще більше заплуталася..
—Гаразд, ти чула справжню історію про братів ?
—Так, здається.
—Ти знаєш що мені потрібно було тікати ?
—Так..
—Я б не змогла втекти, якби не твоя мати... ми дружили із дитинства.. Ми знали один одного краще ніж рідні батьки, але твоя мати мала один секрет, який розповіла мені аж коли мені потрібно було втікати.. Вона була Максадонської крові... Тоді ще цієї держави не було, але з її допомогою вона утворилася... Твоя мати мала декілька міток, здається найбільшу кількість за усі століття, у неї їх було близько семи, та вона мала не аби які чари. Цими чарами вона передала мені усе... Свої мітки та сили, так я і стала королевою. Вона зібрала усіх людей які хочуть жити по новому, по кращому, та маківців. Разом ми відправилися у далекі землі на той час, а згодом побудували королівство... Твоя мати жила з нами близько двох сот років, але згодом їй стало нудно і вона почала їздити у Ларсадонію. Так як усі чари у неї зникли, залишилося тільки безсмертя, я мусила їздити із нею, щоб застерегти від біди. Але ми з твоєю матірʼю не їздили просто так, ми кожного разу шукали людей яким потрібно допомогти, та разом переправляли їх до Максадонії. Але згодом Грісса помітила це, та почала вбивати усіх хто навіть міг подумати про зраду... Тому наші рятівні операції припинилися, після чого вона ще пожила в Мексі, та поїхала знову шукати пригод. Від тоді ми не бачилися, мені говорили що вона до нестями закохана, тому не планує повертатися... А потім я уже дізналася що вона померла... Але я й не могла уявити що у неї є дитина... Ти ... чудо. Я уже люблю тебе.
Сказати що я була в шоці, це нічого й не сказати. Моїй мамі було майже шістсот років.... Від цього у мене б могла відпасти щелепа... Чорт вона була найкращою подругою Ноєвої мами.... І чому вона не вмовила батька переїхати до Максадонії, щоб жити нормальним життям. Чому вона взагалі не розказувала мені про своє минуле.... Я була розбита в щент, а моя голова ще більше почала зудіти...
—Цей чоловік на фото, ти його знаєш ? - запитала королева. Тим часом як Деймон сидів в сторонці, та просто слухав нас.
—Так... - тільки зараз я помітила що досі тримаю його фото.
—Хто він?
—Мій дідусь..
—Дивно... Стривай твій дідусь по батькові ? - Я кивнула головою.
—Тоді ще дивніше, як я знаю твій батько був звичайним торгівцем у Ларсадонії, а його сімʼя нічим не відзначалася... Виходить твоя мати або передала їм своєї крові, однак від такого реакція б не була потужною, або у твоїй сімʼї окрім мами були і ще Маківці...
—Я мовчала.... Слова на язику не вязалися, я не мала що сказати...
—Є ймовірність, звісно дуже маленька що у тебе також може бути мітка... Але й без мітки я буду вважати тебе рідною. ... Ти наполовину Максадонська... Ти мені як дочка, не те що племінниця ...
—Я сплю з вашим сином... - Незнаю чому я це сказала, але брова на її обличчі піднялася... а я на мить пошкодувала що мою язика.
—Навіть так.. Ну тоді я рада, ти його кохаєш ?
—Так...
—А він тебе ? - Тут я завагалася..
—Напевне.
—Ти знаєш що якщо б він сюди приїхав, то б мав стати під вінець. Він заручений, однак не по своїй волі...
—Тобто, якщо б він був тут зараз то б уже виходив заміж?...- королева махнула головою...
—Ваше високосте, вибачте звісно, але я против щоб він виходив за когось заміж..
—Зви мене Мекса... І я знаєш я також против.
—Тоді чому він повинен вийти заміж ?
—Тому що мій термін доходить кінця, а він повинен правити... Він потрібен людям... А без дружини його титул буде хитким. Лорди цього не зрозуміють, та й старшина також.
—Це складно..
—Так але це можна виправити )
—У мене є запитання.
—Звісно.
—Ви Мекса, і тут є місто Мекса. Як це зрозуміти ?
—Я Мекса так це вірно, мене так назвали батьки, але коли я приїхала сюди то тут уже було це місто... Я сама дивуюся його назві. Іноді здається що батьки назвали мене в честь Максадонії...
—Якщо б моя мати не передала вам чари, то б вона стала королевою ?
—І так і ні. Вона не хотіла мати корони, вона ненавиділа це, тому з радістю віддала мені. Якби твоя мати не допомогла мені, тоді б Максадонії взагалі б не було.. Річ у тім, що вона б нізащо не перкступила через свій страх, так би й залишилася в Ларсадонії переховуючись від усіх...
Пазл у моїй голові починав складатися. Але й досі не вистачало декількох важливих деталей. А моя голова зазуділа так сильно, що я й не могла стримати це. Перший раз усі дізналися про мої головні болі.