Кохання та Кров

27

— Яка у тебе мітка? - Прошепотіла я Ноєві на вухо. Ми лежали у його ліжку  - просто лежали та насолоджувалися життям, ми насолоджувалися кожною миттю проведеною разом. З нашого першого разу на пагорбі, пройшло три дні.. усі ці три дня, ми не відходили один від одного, ми вивчали один одного без перестанку. Саме сьогодні до нас повинен повернутися Нейд, саме сьогодні ми будемо святкувати день народження Нейда. * О так, я сама тільки недавно дізналася, що у Нейда сьогодні день народження, я була вражена... * Ми готуємо для нього сюрприз, все ж таки він уже дорослий хлопчик цілих 535 рочків, о так Ной трішки старший від Нейда, приблизно на три роки, але це їм ніколи не мішало бути чудовими друзями із дитинства. Я просто не можу уявити реакцію Нейда на нас із Ноєм, він їхав ще тоді коли ми були у сварці, а зараз ми уже здається пара.
Наш сюрприз буде дивним та неочікуваним, але точно запамʼятається йому назавжди.
Мої ноги лежали на животі Ноя, він гладив їх з особливою ніжністю.
— Моя мітка... Думаю тобі буде легше побачити її самій. - мене охопив інтузіазм, я швидко піднялася на дивилася як Ной показує на своє передпліччя. Його мітка для мене була дивною, я таку ще не бачила. Це були три завитки, чимось нагадуючи літеру «ж», або дві зʼєднані між собою «Н».
— Це мітка Воїна чи командувача ?
— Ні. — хлопець потягнувся до шухлядки яка стояла с краю його ліжка, та дістав з неї папірець та олівець. Він водив різні завитки на папірцю, іноді зупинявся щоб подумати. Коли він домалював, він простягнув лист мені та почав водити пальцями по малюнкам.
— Ось ця, це мітка Максадонця, або як ще називають Маківець . - Ной показав мені на закруток перевернутий верх ногами, який чимось нагадував мені голову та ніжки які стерчали із неї.
— А ось ця, це Обдарований. - Він показав наступну намальовану ним мітку, вона чимось нагадувала писану літеру «у» із витками.
— Ось ці дві це Воїн і Зрадник. - Хлопець показав спочатку на мітку Воїна, вона мала вигляд вісімки, але із протягнутим початком, а мітка зрадника була схожа на мітку Максадонця, але ножки цієї з обох боків були і ще із завитками.
— Я впевнений мітку Чародія, ти памʼятаєш. - Я кивнула головою, а хлопець намалював і ще дві мітки, одна була схожа на його а інша була такою ж, тільки із хвостиком та завернутими двома завитками.
— Що вони означають ?
— Ця - хлопець показав на схожу з його міткою. — Вона повʼязана із Королівством.
— А твоя?
— Моя означає «Королівська Кров» або член королівської родини.  - я очманіла, тобто член королівства... * Коли я називала його принцесскою, я однозначно жартувала..*
— Ти принц із вітерком у голові ? - стривоженим голосом спитала я, а він лишень засміявся та відповів.
— Так це я..
— Я намагалася тебе штрихнути ножем, і не раз а одного разу навіть попала... Мене могли за це вбити, ти сам в любий момент міг вбити мене за це...
— Мін, ти цим ще більше привернула мою зацікавленість тобою. Ти мене цим спокусила.
Мій вираз обличчя в той час, потрібно було тільки бачити. Мої брови ніби піднялися вище неба, а язик заплутався не взмозі щось сказати...
— Бачу не потрібно було тобі розказувати..
— Я трішки в шоці, хоча ні я в повному шоці... — боги, я спала разом із майбутнім королем Максадонії... - він поцілував мене.
— Поки що тобі не варто про це думати, забудь це. Давай я розкажу тобі щось ще? - Він встав з ліжка та пішов до стола де стояла бутля та кружки. Ной взяв бутлю та два стакани і повернувся до мене, він відкоркував пляшку та вилив те що там було у стакани, один із стаканів він простягнув мені, я взяла та запитала.
— Що це?
— Віскі.
— Теж Максадонське?
— Звісно!
— Якщо я буду пʼяною, та не зможу привітати Нейда тоді я тебе штрихну ножем.
— Погрожуєш Донісса?
— Звісно, мій король.
— Чудово, мені до снаги твої погрози, хочу чути їх частіше.
— А я хочу штрихати тебе частіше. - На його щоці появилася ямочка, а на моїх почервоніння. Він випив свій стакан залпом, я теж так спробувала але чуть не подавилася.
— Обережніше. - я не послухала застережень та з другого разу випила повністю, коли стакан був пустий я поставила його на тумбу а сама сіла, спочатку ефекту від віскі не було жодного, проте згодом мій організм палав вогнем, мені здавалося ніби зараз згорять мої органи, та я помру. Цей жар був незвичним, але приємним. Він був набагато сильнішим ніж від вина, але від цього ставав набагато приємнішим.
— Може ще по стаканчику ? - запитала я.
— О ні, у моїй голові ще є свідомість, тому в жодному разі я тобі не наллю іще.
— Так нецікаво.
— Так, у тебе буде шанс принаймі стояти на святі, та не падати.
Я кивнула. Поки ми сиділи у тишині, у міні зʼявилася хоробрість, я уже  не переживала за те що сиджу поряд із принцом, або що сплю із принцом, мені навпаки хотілося задавити його питаннями.
— Чи може бути у Максадонця, не одна мітка ?
— Так, звісно. Бувають дві, три у декого навіть чотири.
— Це типу на запʼястку будуть три мітки в одній ?
— Ні вони будуть тягнутися з верху в низ, по типу верхня це Маківець вона буде на руці за висотою грудей, друга це Воїн вона буде трішки нижче, і так далі і далі.
— Це звучить дивно, але цікаво.
— Так.
— А у тебе тільки одна мітка ?
— У мене дві.
— Яка друга?
— Обдарований )
— І що ти можеш ?
— Читати твої думки )
— Це жахливо.
— Ні це було б класно, але насправді я можу просто міняти свою мітку на іншу, проте всього лиш на деякий час..
— А здібності теж поміняються ?
— Ні здібності будуть тими ж самими .
— Тоді чому ти не приховував свою справжню мітку від мене, чи ти її приховав і насправді твоя мітка інша?
— Ні, я показав тобі справжню, не хотів тобі брехати, ти б сама рано чи пізно дізналася б правду.
— Ну це так. - Ной кивнув мені та провалився у ліжко, а я за ним.

Через чотири години :
Ми із Ноєм стояли за парканом, біля входу у палац. Нік сховався за кущі. На вулиці сутеніло, і нас не було помітно, з хвилини на хвилину мав прибути Нейд. Коли він пройде вперед до входу у замок, йому у лице прилетить тортик, а Нік із кущів облиє його вином. Цей вечір мав вдатися навпровчуд хорошим, доречі це ідея із привітанням була Ніка, і це було справді класно. Я б сама колись такого б хотіла. Ми чекали насторожено, і от до паркану хтось почав підходити, двері відчинилися, а торт попав прямісінько в лице. Через темному ми не могли зрозуміти фізіаномію Нейда, але ми почули крик.
— Чорт, що за ...
У тут із кущів вибіг Нік та облив Нейда вином. Крик посилився.
— Нейд з днем народженням !
— Ви придурки ?- окликався голос.
— Чувак що з тобою?
— Я не Нейд, Нейда більше немає! - тільки зараз ми зрозуміли, що цей голос і справді не належав Нейду. Нік побіг до замку, та вибіг уже звідти із рушником, він простягнув цей рушник чоловіку, а Ной тим часом відшукав ліхтаря та посвітив в обличчя чоловіку.
— Тобто немає Нейда. — Вибачте нас. - Водночас почулися два голоси, Ноєвий був злий, а Ніка стривожений.
— Нам потрібно присісти- Сказав чоловік, та повів нас до найближчої лавки. Ми присіли а чоловік почав говорити.
— Ми втратили пильність. Усіх наших перебили, а Нейда тримають у полоні.
— Як так сталося - злим півтоном запитав Ной.
— Нейд вирішив цього разу зайняти твоє місце, але здається у нього це не получилося та до нас у ліс прийшли війська замість звичайних дослідників.
— Що за..
— Ваше високосте, ми не знаємо чи Нейд живий, наших полягло майже усіх , але ми встигли добити останніх військ, і ніхто не потрапив на наші землі.
— Скільки вижило?
— троє.
— Як чорт візьми майже із двадцяти двох вижили тільки троє...скажи мені.
— їх було майже шістдесят, і усі в обладунках та зі зброєю..
— Чорт... Вони щось казали ?
— Тільки те що нам не перемогти...
Ноєвий погляд став не живим.. Нік закривав руками своє обличчя, а я... я від шоку чуть не втратила свідомість, повезло що ми сиділи на лавці так би уже головою у каменюку впала б.  Тож я відключилася, та впала обличчям на Ноя, я впала йому на коліна. Усі хто був поряд, не мав змоги думати нормально. Думки переверталися, не маючи змоги до кінця сформулюватися. У нас був тільки біль, страх.. ненависть...