Кохання та Кров

7

Спала я не так і довго, в ночі було вдосталь холодно. Здається ще трішки і я справді захворію. Коли півні ще не кричали, я уже піднялася. Робити було нічого, тому я пішла приводити себе у порядок. Чи я так довго збиралася ? Чи я просто втратила відлік часу, але я почала запізнюватися. Тому не застиливши ліжка я вибігла на перший поверх. По дорозі мій живіт явно благав поживу, але я старалася приховати його думку . В холі уже стояв тренер, з досить помітно злою фізіономією. Його погляд різко спустився на мене. Він заговорив.
— Чому ти не скулиш від болю. Чому ти взагалі прийшла ? 
— Пробачте, що ?
* Потайки мені здавалося, що він щось плутає, або говорить не до мене, чи це взагалі мій надто реалістичний сон.. але його погляд, не давав спокійно дихати ..*
— Уся твоя команда зараз у кімнатах з лікарями, проходять обстеження. А ти стоїш тут переді мною, і з тобою усе гаразд. Не думаєш що це якось підозріло?
— ...
— Давай признавайся як отруїла їх, ВІДЬМО !!!
* Здається відьмою, мене ще ніхто не називав.. *
— Пробачте, але я справді нічого не робила. ..
—Тоді, що з ними ??
— Здається це через те, що вони зʼїли, сиру жаборибу та невідомі мені ягоди запивши це все водою із затоки.
— А ти ?
— Я не їла.
— Чому ?
* Ох справді, мені що розказати йому про навіженого незнайомця який подарував мені сендвічі .. він подумає що я справді сама не в собі .. *
— Я тебе слухаю ! Розказуй ! НЕГАЙНО !!!
Відповіді він так і не отримав, так як я загубила свідомість. Можливо хтось із слуг подумав, що це хороша театральна гра, але я справді випала із світу ...
Здається якись чоловік мене впіймав..
— Вбивче жабення, обережніше !
* такий знайомий голос, проте чи він реальний ? Можливо це мої вигадки ? Можливо я досі сплю?*
Після цього мені нічого не чулося, мене ніби не існувало..
Проте діалог між тренером та якимось чоловіком продовжувався.
— Та облиш її, вона нас дурить. В темницю її !!
— Але сер...
— Їй потрібна допомога !
— Придурок, вона брехуха !
***

Я прокинулась у темному підвалі, із решітками. Здається це вʼязниця... Навколо віяло холодом.. Я відчувала запах сирості.
Здалеку явно відчувалися звуки скреботання  пацюків . А в моїх думках було безліч запитань, без можливості отримати відповіді. Водночас я сильно сумувала за тим твердим, але приємним ліжком.
На диво, мій голод зник.. Але й запитань в голові не ставало менше.. * Чому я тут ? Якого біса я тут !! Чорт, чому я.. *
Чим довше я тут знаходилась, тим-більше я ставала пригніченою.
Час явно йшов.. для когось швидко.. для мене неймовірно довго ..
* Що зі мною буде ..*
Часто я помічала вартових, але жодного разу так і не почула від них відповіді..
Іноді вони приносили мені хліб. Черствий хліб.. та склянку води.
Через якись час, я знову відімкнулася від світу. Відкривши очі я опинилася на руках у незнайомця  . Його руки були досить сильні, але його обличчя я не могла побачити, через маску на ньому.
Я невпевнено вимовила.
— Ти хто ?..
* О боже мій голос був таким противним .. що зі мною ..*
— Не важливо !
— Твій голос ! * Проте його голос, я його памʼятаю.. я його чула у лісі..*
— Вбивче жабення, я просто... засни, благаю ..
— Ні !
Він доторкнувся до моєї шиї, мене одразу охопив жар, здається я ще й почервоніла. Він затримав декілька пальців на нервовій звʼязці.
— Вибач..
*Майже одразу після його слів, я відчула нестерпний  біль у голові.. він був жахливий ... я не могла думати. Я знову втратила свідомість... Цікаво це уже третій чи четвертий раз ? Це уже починає мене дратувати  .. *
Прокинулась я уже на своєму твердому та майже любимому ліжку. *здається після темниці воно стає моїм тимчасовим фаворитом.. * Біль у голові.. Точніше нестерпна біль у голові ...
Можливо це знову, моя фантазія..

***
Стук у двері, не дочекавшись моєї відповіді двері відчинилися. На порозі стояв слуга та тренер. Слуга тримав підніс з їжею, а тренер жадібно дивився на мене..
він мовив.
— Вийшла справді жахлива ситуація. Я помилився. Я приношу вибачення. Ця їжа для тебе. Їж та виходь. Будемо тебе чекати унизу .
* БУДЕМО !?! Тобто він не один .. його вибачення, не є щирими , можливо його примусили це зробити .. *
Я мовчала. Вони вийшли, залишивши піднос на столі. * Сніданок в ліжко, звучить романтично..проте це  коштував для мене надто дорого .. *
На підносі було безліч хорошої їжі, а я була вдосталь  голодна. Тому через хвилин десять я наситилась, зібралася та вийшла у головний хол.
Там уже стояли Дес та Бо. Вони виглядали набагато краще ніж я думала.
Неочікувано мої міркування перервав голос тренера.
— Нарешті усі в зборі, давайте проведемо останнє трин..
Проте не давши тренеру договорити, його перервав Дес.
— А коли ми виїжджаємо ?
Тренер злим голосом відповів.
— ЗАВТРА !
— Чому так скоро ...
Зляканим голосом вимовив Бо.
В відповідь агресивним тоном відповів тренер .
— Тому-що ! Менше питань більше роботи !
— Головні правила памʼятаєте ? (Тренер)
—Так ! (Дес )
— Ну тоді чудово ! Ти... «показавши пальцем на мене», йди до себе та готуйся до завтрашнього відʼїзду ! А ви, чоловіки за мною. Нам необхідно перевірити ваші навички бою.
Я піднялася та більше не чула їхніх розмов, пішовши до себе у кімнату. Зайшовши я одразу пляхнулася на ліжко. Я страшенно хотіла спати . Це все що мені потрібно перед смертельною дорогою . Більше сну.. більше енергії ..